Так, Теді знав, що попереду їх чекають проблеми, але це попереду. А поки що корову треба доїти. Зараз ця корова стояла на сцені. І судячи з її вигляду, великих телячих очей та дорідного вимені, це була щаслива корова.

— Не повіриш, хто прийшов оцінити наш молодий талант, — Теді усміхнувся і протер лацкан піджака. — Хтось, так би мовити, з твоїх колег.

— Трохи стриптизу нікому не зашкодить.

— Не зашкодить, — повільно повторив Теді. — Але… Якщо рани не ятрити, вони й не печуть.

— Що ти хочеш сказати?

— Так, нічого, — відповів Теді. — Гаразд, змінимо тему. Чому ти повернувся, констеблю?

— Мене цікавлять дві речі. Та дівчина, яку знайшли в Сентенніал-парку, була не така вже безневинна, як здавалося. Аналіз крові показав велику кількість амфетаміну в крові. Провели окреме розслідування, і сліди привели нас сюди. І зокрема, ми з’ясували, що того вечора, перш ніж пропасти, вона виступала тут.

— Так, Барбара… Сумна історія… — Теді спробував надати обличчю сумного виразу. — Стриптизерка не надто талановита, але класне дівчисько. Що ви з’ясували?

— Ми сподівалися, ти нам допоможеш, Монґабі.

Теді нервово пригладив чорне волосся.

— Даруйте, констеблю. Вона була не з моїх дівчаток. Запитайте краще у Семмі, він, напевно, сьогодні тут з’явиться.

На мить величезний, затягнутий в атлас бюст заступив Харрі сцену. Відтак з’явився келих з різнобарвним коктейлем.

— А друга річ, констеблю? Їх, здається, було дві?

— До речі, мало не забув. Це особисте питання, Монґабі. Ти раніше бачив тут мого приятеля? — Харрі вказав на стійку бару. Чорношкірий парубійко в смокінгу, що стояв перед нею, помахав їм рукою.

Теді заперечливо похитав головою.

— Упевнений, Монґабі? Він відома людина. Можливо, невдовзі стане чемпіоном Австралії з боксу.

Пауза. Очі у Теді забігали.

— Що ти хочеш…

— У своїй вазі, зрозуміло. — Серед коктейльних парасольок і скибочок лимона Харрі відшукав трубочку й заходився цмулити напій.

Теді кисло посміхнувся.

— Констеблю, я, може, помиляюся, але мені здалося, ми щойно говорили дружньо.

— Ясна річ, — посміхнувся Харрі. — Але вперед забава, а тоді діло.

— Послухай мене, констеблю Ховлі. Ти даремно думаєш, ніби я був радий тому, що сталося минулого разу. Мені насправді шкода. Хоча, ти знаєш, ти теж винен. Коли ти сьогодні прийшов, я подумав, що було, те було. Знаєш, можна про все домовитися. Ми ж з тобою, констеблю, розуміємо один одного.

На секунду повисла мовчанка. Раптово музика стихла. Теді затримав дихання. Харрі, голосно сьорбаючи, всмоктав останні краплі коктейлю.

Теді проковтнув слину.

— Наприклад, я знаю, що у Меліси немає особливих планів на вечір, — він благально поглянув на Харрі.

— Дякую, Монґабі, звучить непогано, але часу в мене замало. Зроблю що хотів та піду собі.

Він дістав з-за пазухи чорну поліцейську палицю.

— Так багато справ, що навіть не знаю, чи встигну побити тебе до півсмерті, — пожалівся Харрі.

— Якого біс…

Харрі підвівся.

— Сподіваюся, сьогодні чергують Джеф з Іваном. Мій приятель хотів з ними познайомитися. Ти знаєш.

Теді спробував підвестися зі стільця.

— Заплющ очі, — сказав Харрі й ударив.

— Слухаю.

— Алло, це Еванс?

— Можливо. А хто говорить?

— Привіт. Це Бірґіта. Подружка Інґер зі Швеції, пам’ятаєш? Ти бачив мене кілька разів у «Олбері». У мене довге світле, злегка рудувате волосся. Пригадуєш?

— Звичайно, пам’ятаю. Так ти Бірґіта? Як справи? Звідки в тебе мій телефон?

— По-різному. You know. [95] Шкода Інґер, і таке інше. Але ти й так знаєш, не буду тебе засмучувати. Твій номер мені дала Інґер на випадок, якщо треба буде подзвонити їй у Німбін.

— Зрозуміло.

— До речі, я тут дізналася, що в тебе є те, що мені потрібне, Евансе.

— Он як? І що це, зокрема?

— Ну те саме…

— Зрозумів. Не хочу тебе засмучувати, але боюся, ти не за адресою. Послухай… е, Бірґіто…

— Ні, ти не зрозумів. Мені конче треба з тобою побачитися.

— Спокійно. Повно людей, які дістануть те, що ти хочеш. Є навіть «гаряча лінія» — можеш подзвонити. Тільки зайвого не бовкай. Вибач, якщо розчарував.

— Те, що мені потрібне, — на літеру «м», а не на «г». А це є тільки в тебе.