Йоганн чуток стушувався, але бистро опанував себе.

– Нічо-нічо, настане час - і ми також пошутим всласть. А шо касаєцця цієї писанини, - то не збираюсь я марать свій взор нечистими каракулями. Тим більше, шо і так про все домовлено.

Діавол кинув недокурену сігару на підлогу й наступив на неї тонкою длінною туфльою.

– Отут вже дудки, прочитать прийдеться. І підписать - можна і чорнилами, я не брєзглівий. До завтра.

Після цих слів у повітрі ще сильніше завоняло, і цар всіх монстрів щез. Йоганн зітхнув, перехрестився, прочитав молитву і вже збирався йти, як келійну тишу пронизав гулкій стук, - в таких випадках кажда людина, дажи єслі вона високої духовності, встигає подумать: “Бляха, шото упало”. Перехилившись через стіл - бо саме звідти раздався цей кам’яний звук, - Йоганн побачив, шо то упала залишена діаволом побіля кресла трость із головою пса. Монах, порившись у кутку, дістав оттуда здоровий отрєз ткані, накинув його на ацкій сувенір і вийшов геть.

Наступної ночі відвідувач із підземелля світу не забарився: з двінаццатим ударом годинника, він увійшов до храмової комнати. Йоганн уже поджидав його, привично згадавши у молитві папу Сільвестра другого, який придумав це маятнікове устройство для ловлі часу. Побачивши біля вільного стула свою трость, смуглий обладатіль ратиць невимовно зрадів:

– От як харашо! Бо я вже думав, де забув цю ценну вєщ: у параходстві чи в етому святому закамарку.

– Де-де?
– не второпав Йоганн.
– У якому ше параходстві?

– Да це довго пояснювать, іше ж навіть Колумб не приплив, куда нада. Ви підписали?

Монах мовчав, і тіки пальці його видавали крайнє схвилювання тіпа збудження, вони плясали на костяшках чоток, як укушені тарантулом безумці. Вдруг він одкинув капюшон з чола, і рєзко випрямився, будто проглотив шось вкрай невкусне.

– Так шо там із контрактом?
– мрачно дихнув сєроугліродом діавол.
– Я бачу, вас тірзають ізнутрі якісь напрасні слова, віньєтка ложной суті?

Йоганн, ободрившись до крайньої межі, грюкнув кулаком по столу.

– Я показував твою вонючу писанину самому кардіналу. Він сказав - це гоніво якесь. І не велів підписувать, пока на це не гляне Папа. Так шо прийдеться обождать. Я тіки завтра утром отошлю депешу з голубями.

Діавол почорнів і став таким красним, як ацтек під впливом огнінної води.

– Я так і знав, що ви надмєнно будете тянуть різіну, бо знаїте, чим все для вас скінчиться. Тому покончимо із цим негайно! Чи ти забув, нещасний, шо сфера крючкотворства - це моє хоббі? Нема нічого проще, ніж поддєлать твій дрожащий розчерк - дивись!

І після цих слів дето у повітрі закружились листки вощоної бумаги, на каждому з яких, в куточу, було каліграфічно виписано: “Не возражаю”, і дата з підписом. Зіткнувшись із такою підлою фальсифікацією, Йоганн покрився пятнами гнєва, і закричав:

– Ах ти ж паршивий виповзок!

При цьому він проворно зіжмакав бамажки, які самі сложились на столі акуратною стопкою, і бросив їх в камін.

Діавол із неприхованим подивуванням вирячив очі.

– Нє, ну ви бачили таке, Міхаіл Афанасьєвіч?
– проворкотав він. Дето з-під фундамента раздалось приглушене хіхікання.
– Тепер я розумію, шо вираженіє “свята простота” нада сприймати буквально.

Йоганн тщєтно намагався уловити смисл бісовського белькотіння, а тому перейшов у контрнаступ.

– Як бачимо, нема конракта, він нечаяно згорів. А нема угоди - то й нема ігри.

З-під масівних плит підлоги знову почулося те ж таки мерзенне гиготіння, в якому можна було розчути котячі нотки.

Тим часом стіни храму завібрірували від якихось мощних поштовхів. Зола в каміні вспихнула і закружилась, і вже за мить кіпа списаного паперу, як будто й не була в огні, знов оказалась на столі.

– Ми будемо іграть, - упевнено прохрюкав злобний дємон, наступивши під столом монаху на ногу.
– І прямо щаз. Уже і шахмати, як чуєш, на подході.

Двері в кімнату прочинились, і ошелешений Йоганн побачив, шо в храмі вирує якесь стрьомне двіженіє.

– О, Боже… - видихнув він, побачивши, як між колонами, задівая бівнями прадавній камінь, питаєцця пролізти слон.

– Скажи, чудесно? Ето живі шахмати, дружок.

Тим часом Йоганн помітив, як вся підлога храму покрилась клєтками. Одні із них остались білими, а інші на глазах покривались кіпящою смолою. На шахівниці вже почали появляцця перші фігури - на шостій горизонталі вишикувались суєтліві дємони. Каждий із них хіщно розмахував чимось похожим на граблі. Костлява баришня з косою на плечі без зайвого шухєра розмістилась на клєтці “де8”. За білих поки вийшли тіки восьмеро слігка поддатих храмовників і два архієпіскопа із посохами у покручених артрітом пальцях.

– Ітак, я пропоную каждому із нас ступить на свою клєтку. І хай ця партія не буде вершиною іскуства, но рубка - я вже чуствую - буде атлічна.

Востаннє глянувши на саван Йоганнового лиця, повелитель мразі отправився на восьму горизонталь, состроївши гримасу повної покори перед злючою мігєрою в ролі фірзя.

– Да, кстаті, забув сказать!
– сатірічно провіжжав діавол.
– Твій Джізаз дуже некстаті полетів на Луну. А це значить, шо ждать тобі подмоги нема від кого.