Міша отетеріло послухався - й почовгав у ванну, питаясь на ходу стягнути з себе запачкану й слігонца обпалену фудболку. Включивши світло, він аж заплющив очі, - Міша ніколи не розумів, нафіга вкручувать у ванній комнаті пару лампочок по двісті ват, када вона ще й виложена білою плиткою да обладає зіркальним потолком. Примружившись, він підійшов до умивальника й одкрив кран. Звідти спершу харкнуло водяним плювком, а потім раздався такий звук, який би личив більше зневодненому організму серед пустелі, при дурній попитці покликати когось на помощ. З гарячою водою - та сама парадігма. Ругнувшись, Міша нашарив кульок, де валялись всякі тюбіки да упаковкі, й уже потянувся за білим махровим рушничком, як в кранах і у водостоці знову раздались якіто звуки. Це були принципіально інші звуки, - нічого общого із пересохшим горлом і пересушеною полостью рта. Там шось забулькало, но не водою. На стєнках умивальника з’явились каплі. Густий, кровавого цвєта й такого ж качіства потік устрімився зі стічної труби, хоть як це протівоєстєствінно й некрасіво.

– Ти довго там будеш копацця?
– прокашляв з іншї комнати голос доктора.

Міша хотів було брякнути шось недбале, тіпа: “Да ща, іду”, но связки перестали йому повинувацця разом із мишцами ніг, - він попросту не міг одойти від ацкого умивальника, з якого хлинула натуральна кравіща, зі згустками непонятної плоті. Понятно було тільки, шо плоть ця явно ізмільчонна самим ізувєрським способом. Із водостока через секунду-дві вже лупив настоящій фонтан, - навколо бракувало тіки толпи вампіров, які б чокались фужерами, либились і гукали: “Гарсон, ішо шампанского!”. Цей кашмар виляпувався Міші на штани, запачкав йому рану на груді, й кілька обільних капіль досягли дажи обличчя. Мальчік машинально витер лицьо і глянув на ладонь. Це діствітільно була кров, курва мать. Рука його дрожала. Підвівши погляд, на Мішу чекав ше один крайнє жуткій сюрприз: замість його отраженія, на мальчіка зирив оскал крайнє неприятного чувака. Вродє це й не дзеркало було, а вікно маршрутки. Мальчіку показалось, шо він вже дето бачив цю кромєшну морду, - й када до нього дійшло, звідки навідався цей зловєщий глюк, він нарешті закричав, утратив связь з реальністю і сповз на підлогу разом із банним халатом, за которий ухватився в останню мить, будто сподіваючись, шо то його завєтна нить Аріадни.

Доктор Падлюччо тим часом остірвінєло гатив у двері ванни - вони оказались закриті зсередини. Бистро просчитавши всі два варіанти подальшого промідлєнія, доктор провів каротку рокіровку на кухню - це був не самий луччий, но єдиний прийнятний в даній позиції ход. Назад він вернувся з ломом, проти якого дажи сили ада виявились безсилі, як каратісти проти атомної бомби. Два-три недюжиних усілія - й замок отвалився, поламавшись пополам. Доктор уже не вперше в житті благословив китайських виробників фурнітури, які икономлять на залізі й подмішують туда якогото крихкого і непрочного гамна; для лома радянської епохи це нікудишній суперник.

Картіна, яку доктор Падлюччо побачив у ванні, показалась йому странною та нілєпою. Ще в більшій мірі, ніж вогненні шари, которими закидали квартіру якіто інфернальні хулігани (а в доктора, канєшено жи, були підстави думать, шо це не обичні дєцкі шалості).

Міша лежав на полу ванної, попрощавшись із сознанієм, но це було не саме страшне - він задихався. Його шию й нижню часть обличчя обплітали якісь немислимо противні водорості, шо спускалися із умивальника, прямо із дирки водостока. Сліди грязі на білих кахлях доповнював гнилуватий йодований запах - Падлюччо узнав його, і відчув, як сам оказався на порозі провала в небуття. Када його закрили в подвалах старого Бангкока, цей запах доктор запомнив на всю жизнь. Тоді він у пошуках свого чисто шахматного Грааля пішов слігонца не тією дорогою, і примудрився застрибнуть на тириторію тріади. Це був єдиний випадок в його житті, када він втратив віру, шо колись ізнов побачить сонце.

Одігнавши наваждєньє, він знову підхопив Мішу під руки й потянув до вихода з квартири - двері були распахнуті й, хвала пінсіонному фонду, на порозі стовбичило кілька сусідів; усі дряхлінькі, з палочками та авоськами, а тому дуже любознатільні. Як показує практіка, проти такого контінгєнта сили темряви тоже зачастую пасують.

Етажом ниже (чи више) хтось одчаяно лементував про пожар, умудряясь перекрикувати пожежні сірєни, - цей звук для доктора казався щаз прекрасніший, ніж соло на волинці у виконанні шотландського гвардійця.

– Куда ви його тащите? Нада скору визвать! Міліцию!
– заботліва бабулька зацепила палкою Падлючча за праву ногу, від чого він, з Мішою на руках, мало не покотився сходами.

– Я сам доктор!
– рявкнув він у відповідь і в щитані секунди, здолавши шість лєснічних прольотів і орди пучоглазих сусідів, оказався під під’їздом. Його вєрне транспортне срєдство - Таврія-“зубило” - оказалось, на превеликий подив, не ушкоджене. Закинувши Мішу на заднє сидіння (впрочім, варто було відкинути сідушку переднього кресла на мєсто, як мальчік скотився на пол; доктор рішив, шо так буде дажи лучче), й запригнув у салон. Када він тіки виїжжав на дорогу, пажарніки нарешті розмотали шланг.

“Пожалуй, я б тожи приняв душ”, - подумав доктор, но тут таки пристидив себе за глупость. Звук ще однієї сірєни, шо долинав із-за угла, заставив його мощніше вдавить підаль газа. Спілкування з міліцією могло б разрушить всі його надії навіть при самому благопріятному ісході.

Через мінут сорок він припаркувався недалеко від Ботанічіского сада. Міша оклигав і глупо кліпав глазами, вселяючи в доктора радость і оптимізм.

– Возьми там, над сидінням, фудболку. Машину оставим тут. А дальше прогуляємся чуток.

Міша нашов фудболку, застірану й полинялу, з якимто невідомим йому логотіпом, і нерішуче скомкав у руках.

– Доктор, вона ж воняє.

– Малиш, када ти будеш ходить по вулицях із красним ожогом на груді, це впадатиме в очі прохожим намного більше, ніж характєрний для цієї пори року потний аромат. Вдягай - і не видєлуйся. І помни про цейтнот.

– Як ви кажите? Як називаєцця це завідєніє?
– Хосе Рауль Капабланка откінувся на спинку кресла й щільніше укутався плєдом.