Тоді наперед вийшов провидець Калхант, який напророкував грекам перемогу і смерть Ахіллу, і сказав: «Дев’ять років еллінам доведеться облягати Трою, бо дев’ятьох птахів зжер страшний змій. Аж на десятий рік удача усміхнеться грекам». Воїни зраділи такому віщуванню, і кораблі знялися з якорів і випливли з гавані Авліди. Та щойно вони відійшли від берега, як здійнялася жахлива буря. То розгнівана Артеміда наслала буревій у помсту за те, що Менелаїв брат Агамемнон напередодні в лісі уполював її улюблену лань.

Знову звернулися греки до віщуна Калханта, і він мовив: «Кораблі тоді зможуть вирушити в дорогу, коли Агамемнон принесе в жертву те, що йому наймиліше». Кораблям довелося повертатися назад до Авліди, а царю Агамемнону прощатися з тим, що для нього було наймилішим, — із дочкою Іфігенією.

Агамемнон послав у Мікени гінця з дорученням: привезти Іфігенію, буцімто відбудуться її заручини з Ахіллом. Дівчина була рада батьковій звістці — вона нічого не підозрювала. Та коли вона опинилася в Авліді, там на неї, замість шлюбного бенкету, вже чекав жертовний вогонь. Іфігенія благала батька врятувати її, проте хіба міг він щось вдіяти, коли від жертви богині Артеміді залежала доля походу? Іфігенію відправили на вівтар.

Але останньої миті грізна Артеміда пожаліла сердешну дівчину й підмінила її на лань — Іфігенія не згоріла. Натомість Артеміда забрала її в Тавриду і зробила жрицею у своєму храмі.

Не встигла жертовна лань згоріти на вівтарі богині Артеміди, як вітер перемінився на попутний. Кораблі знялися з якорів і напнули вітрила. Вітер підганяв кораблі до берегів Трої, проте греки мали зробити дорогою одну зупинку — на острові Хриса. Тут стояв жертовник на честь німфи Хриси, що його звів іще Язон, коли плив у Колхіду по золоте руно.

Кораблі причалили до берега, цар Філоктет, Гераклів друг, якому славетний герой перед смертю подарував свої смертодайні стріли, першим ступив на берег, щоб показати дорогу до вівтаря. Та коли він наблизився, з — за кущів раптом виповзла змія і вжалила Філоктета в ногу. Елліни кинулася до пораненого, але отрута вже просочилась у кров, рана почала загнивати. Що не робили цілителі, які трави не прикладали до рани — вона не гоїлася. Від рани йшов неймовірний сморід, і моряки почали ремствувати.

Тому Менелаєві довелося покинути Філоктета на острові самого й вирушати далі. Він залишив другові лук і сагайдак зі стрілами, а також одяг і харчі. Кораблі відпливли. А Філоктет довгі дев'ять років провів самотиною на острові, допоки грекам не довелося повернутися по нього: боги провістили, що без Філоктета еллінам Трої не здобути.

Грецькі кораблі наближалися до Троянського берега. А тут на них чекало військо, очолюване сміливим троянським героєм Гектором, старшим сином царя Пріама і Гекаби. Еллінські кораблі один по одному причалили до берега, проте воїни вагалися зістрибувати з борту на землю: оракул провістив смерть тому, хто першим ступить на Троянську землю.

Тільки спритний Одиссей здогадався, як обманути долю: він кинув із борту щит і сам стрибнув на нього. Цар Протесилай не помітив Одиссеєвої хитрості й подумав, що перша людина вже на Троянській землі, тож можна сміливо сходити з корабля. Він спустився на берег, та щойно його нога торкнулася тверді, як ворожа стріла, пущена Гекторовою рукою, протяла Протесилаєві груди. Цар мертвий упав додолу.

У Протесилая зосталася молода дружина Лаодамія, яка дуже тужила за чоловіком. Дізнавшись про його загибель, вона зовсім впала у відчай і стала просити богів іще хоч разочок побачитися з коханим. Боги зглянулися на Лаодамію, і вісник богів Гермес на кілька годин вивів Протесилая з підземного царства мертвих. Та коли прийшов час Протесилаєві повертатися до Аїду, Лаодамія власноруч убила себе, щоб не залишатися на землі без чоловіка.

А тим часом попід стінами Трої точилася битва. Коли запав вечір, війська уклали тимчасове перемир’я, щоб поховати забитих і забрати поранених. А на ранок цар

Менелай та хитромудрий Одиссей вирушили до Трої на перемовини. Довідавшись про прибуття послів, цар Пріам скликав народні збори. Менелай виклав троянцям свої вимоги, а потім слово взяв велемовний Одиссей. Довго й кручено говорив він до троянців і майже схилив їх до того, щоб віддати прекрасну Гелену цареві Менелаю і не починати кривавої війни.

Тільки Парисові не сподобалася мова хитрого Одиссея. Він гукнув: «Троянці, наші віщуни пророкують Трої перемогу! Не бійтеся війни з еллінами!» Посольству царя Менелая довелося повертатися в табір ні з чим. Греки обложили Трою, а самі почали спустошувати землі навколо міста, забирати худобу й захоплювати полонених. Дев’ять довгих років тривала облога Трої.

Одного разу елліни взяли в полон двох дівчат — Хрисеїду та Брисеїду. Коли греки ділили воєнну здобич, то Хрисеїда дісталася Агамемнону, а Брисеїда — Ахіллові. Проте батько Хрисеїди, жрець бога Аполлона, хотів викупити дочку з полону, погрожуючи грекам гнівом Аполлона. Агамемнон презирливо відмовив йому. Тоді жрець кинувся в храм Аполлона та приніс жертви, благаючи покарати греків. Аполлон дослухався до свого жерця і наслав на еллінський табір чуму.