Поки залицяльники вправлялися з луком, Одиссей потихеньку вийшов надвір і відкрився вірному свинареві Евмею — показав йому шрам, колись на полюванні завданий кабаном. Невимовно зрадів Евмей — він — бо й не вірив уже, що його господар колись — то повернеться з далеких мандрів. А Одиссей звелів Евмеєві замкнути браму й чекати, а сам повернувся в бенкетну залу.

Коли всі залицяльники перепробували рук і повернулися до напоїв і наїдків, фальшивий старець — Одиссей попросив і собі спробувати напнути зброю. Залицяльники взяли його на кпини, проте Пенелопа наполягла, щоб і мандрівникові дозволили взяти участь у змаганні. Телемак уже знав, до чого ведеться, тож шепнув матері, аби та хутко йшла до себе в покій і там замкнулася. У цей час Евмей приніс Одиссеєві лук.

Дивний жебрак спершу довго оглядав зброю, а потім зненацька легким рухом напнув тугу тятиву. Залицяльники як один зблідли. А в небі гримнув грім — знак усемогутнього Зевса. Одиссей пустив стрілу — й вона прошила одразу всі дванадцять кілець.

І зразу потому Одиссей кивнув Телемакові, й той узяв до рук спис і меч та став поряд із батьком. Одиссей скинув жебрацьке лахміття — і нарешті всі його упізнали. Одиссей спрямував стрілу в нахабного Антиноя, який саме збирався перехилити чару вина, і смертельно його поранив. Залицяльники попідскакували зі своїх місць, хотіли були кинутись до зброї — та не було в бенкетній залі жодної зброї: всю її Телемак заздалегідь виніс геть.

Евримах став молити Одиссея помилувати їх, обіцяв багаті дарунки, обіцяв повернути все, що залицяльники розтринькали, поки Одиссей блукав по світах, але цар Ітаки палав жадобою помсти. Ще одна стріла знайшла свою ціль — прошила Евримахові груди.

А тим часом Мелантій підстеріг, що Телемак потай ходив до комірчини, щоб винести для себе й Одиссея більше зброї, й забув зачинити двері. Мелантій прокрався до комірчини й виніс звідти дванадцять щитів та списів. Залицяльники встигли озброїтися, перш ніж Евмей упіймав Мелантія на гарячому й, зв’язавши, повісив на бантині в коморі.

Одиссей же, побачивши зброю в руках ворогів, дещо злякався. Та на допомогу йому прийшла войовнича богиня Атена: коли хтось із залицяльників намагався поцілити Одиссея списом, Атена власною рукою відводила спис, а Одиссея підбадьорювала битися так, як колись він мужньо бився під стінами Трої. Отак один по одному попадали залицяльники, нікому не вдалося втекти від Одиссеєвої помсти.

Щойно різанина скінчилась і слуги повиносили тіла залицяльників, помили бенкетну залу й обкурили її пахощами, стара нянька Евриклея побігла в покій до Пенелопи, щоб звістити їй радісну звістку. Пенелопа спершу не могла повірити в таке щастя — повернувся її коханий Одиссей після двадцятирічної відсутності, та ще й усіх залицяльників перебив! Та зрештою побігла до бенкетної зали.

Побачивши Одиссея, уже не в лахмітті, а в своєму звичайному вигляді, Пенелопа завмерла на порозі. Першим поривом її було пригорнутися до чоловіка, але нагла думка прошила її: а раптом це не Одиссей? Вона сіла поруч із мандрівником і почала пильно вдивлятися в його обличчя. І впізнавала, і не впізнавала.

Першим не витримав Телемак: «Мамо, чого ти мов закам’яніла? Адже батько повернувся після двадцятирічної відсутності! Хіба на таку зустріч він заслуговує?» Пенелопа ще раз позирнула на Одиссея й промовила: «Сину, у нас із твоїм батьком був один секрет. Якщо він його пам’ятає, я зможу остаточно упевнитися, що то він, а не самозванець».

Тут до розмови долучився й Одиссей: «Сину, скоро твоя мати впевниться, що я — саме той, за кого себе видаю. А нам тим часом потрібно приховати від мешканців міста загибель залицяльників, адже серед них — чимало знатних громадян, тож, хай олімпійські боги милують, ми можемо потрапити під гарячу руку». За наказом Одиссея бенкет у палаці продовжився, наче тут нічого й не сталося.

Одиссей же прикликав няньку Евриклею й попросив її приготувати собі постіль, бо хотів спочити. Пенелопа зупинила Евриклею: «Приготуй постіль, але не в покої, а витягни ложе з покою, поки я не впевнилася, що то справді мій чоловік».

Одиссей збагнув, що дружина його перевіряє, й вигукнув: «Як же старенька зможе витягнути ложе з покою, якщо я власноруч зробив його із широчезного пня оливки, що колись зростала перед палацом! Адже я тоді добудував покій, зрубав оливку та з пня змайстрував постіль. Невже, поки мене не було, хтось спиляв пень, і тепер ложе можна винести з покою?»

Нарешті Пенелопа впевнилася, що перед нею Одиссей, адже тільки вони удвох знали таємницю подружнього ложа. Вона пригорнулася до чоловіка й заплакала. А далі вони пішли до свого покою, але не полягали спати, коли заснув увесь палац, а довго розмовляли — Одиссей розповідав дружині про свої неймовірні пригоди.

А наступного ранку Одиссей, Телемак та Евмей попрямували в гості до старого Лаерта — Одиссеєвого батька. Вони швидко перетнули місто, щоб ніхто не упізнав Одиссея, бо побоювалися, що звістка про винищення залицяльників дуже скоро просочиться за межі палацу. Лаерт мешкав за містом, і незабаром Одиссей і його супутники зупинилися на порозі батькового дому.

Одиссей знав, де шукати батька: у садку. Той саме порався коло дерева. Старенький Лаерт дуже бідував останнім часом, отож одягнений був, як останній жебрак. Одиссей ледь не розплакався, коли побачив батька в такому жалюгідному стані.