Стара, войовниче взявшись у боки, закричала:

— Чи у нас, жінок, стільки ж розуму, скільки у вас, чоловіків, я не можу, звичайно, сказати. Але що ми не такі дурні, як ви, це цілком точно.

— Ого, а маркітантка зубата!

Жінка, посміхаючись, поглянула навколо себе: на її смуглявому мужоподібному обличчі пролягли глибокі зморшки. Молода вродлива дівчина в полотняному, з блакитними смугами, платті, що стояла поряд з старою, заплескала в долоні, радіючи з такої винахідливої відповіді:

— Браво, тітко Катрін, оце ти йому здорово відрізала! — її злегка підв’язане каштанове волосся кучерями спадало на шию і плечі.

— Постороніться, панове! Будь ласка, розійдіться! — звернувся, втрачаючи терпіння, молодий хазяїн готелю до юрби цікавих.

Каспар навіть і не поворухнувся. Він поглинав очима закордонні солом’яні корзини, дерев'яні коробки і оббиті залізом добротні скрині, що їх витягали слуги з карети і вносили до готелю.

Молодий хазяїн відштовхував од входу цікавих; люди неохоче розсіювались. Вони розходилися групами і обмінювалися фантастичними припущеннями з приводу візиту іноземця. Вони казали, що чорний, як смола, слуга-негр родом з тієї ж самої гарячої пустелі, звідки і Айгретта, мавпа пана міністра Шліффена, а може, з Індії — батьківщини чудового слона Теодора, який колись жив у звіринці і коштував Касселю дорожче, ніж гессенський надвірний радник.

Каспар здивовано озирнувся назад — хтось ляснув його по плечі. Молодий чоловік в окулярах, який нещодавно сидів поряд з кучером на козлах карети, стояв перед ним. Натовп уже розійшовся. Вони були самі біля готелю.

— Ти часом не скажеш мені, де я тут можу знайти дешеву квартиру, щоб переночувати? — В іноземця, якого Каспар тільки тепер міг добре розглядіти, була струнка постать і худорляве обличчя з тонкими рисами; розумна посмішка ховалася в куточках його рота.

— Чо… чо… — запнувся Каспар. — Чого… ви не зупинились в готелі «Рай»? Разом з Іншими?

— З тими? — Незнайомець кивнув зневажливо головою в бік в’їзду до готелю. — Я розмовляю французькою і англійською мовами і міг би там залишитись. Але я не відчуваю жодного бажання ще й далі виконувати роль секретаря і писаки. Я студент і хочу податися до Парижа, в Сорбонну.

Молодий чоловік відстебнув пряжку ранця, поверх якого стирчала шпага, і почав опоряджати свій одяг, що запорошився і пом’явся в дорозі.

— Досить з мене Брауншвейга і цієї подорожі, — трохи згодом, випроставшись, промовив він з гіркотою. — Краще гордо йти пішки, ніж покірно їхати. Ні, досить з мене бути прислужником у брудній справі, якою займається сер Фаукітт.

— Брудна справа… Сер Фаукітт, сказали ви? — раптом вигукнув Каспар. — Це ж, мабуть, Еммеріха… це англійський полковник Фаукітт?

— Так, полковник Фаукітт, англійський посередник, — підтвердив студент, здивований радісно-переляканим виразом обличчя Каспара. — Англійському королеві потрібне гарматне м’ясо для війни проти його американських колоній. Понад чотири тисячі рекрутів купив Фаукітт в Брауншвейзі. «Людське м’ясо куплено за кілька жалюгідних гіней! О милостивий боже! Німецьких найманців зганяють, як худобу, щоб вони боролися за деспотів проти людей, як їм нічого поганого не заподіяли і які не думають ні про що інше, окрім найсправедливішої справи в світі, — своєї свободи. І кожний феодал німецького регента охоче бере участь у цій огидній справі. Карл Брауншвейзький програв за картярським столом ціле село і поставив на карту півбатальйону солдатів за красиві ноги однієї танцюристки.

— Скажіть, а цей полковник Фаукітт… він приїхав у Кассель також для того, щоб купувати солдатів? — перебив його нетерпляче Каспар.

— Більше ні для чого іншого, мій хлопче.

— Ой… о боже! — скрикнув Каспар. — Тоді бідний Адам загинув! — І він розповів, відповідаючи на співчутливе запитання, що приключилося з його другом, рибалкою Вейраухом. Каспар був радий, що, нарешті, міг хоч з ким-небудь поділитися своїм горем, йому аж одлягло від серця і він відчув себе вже не таким безпомічним і самотнім. — І чого б нам було не піти іншою дорогою, щоб обминути цього вербувальника! — закінчив він зітхнувши.

— Не обминати їх, а зовсім усунути з свого шляху, це було б далеко вірніше, — запально промовив студент. — Ну чого відразу похнюпив голову? Можливо, ми ще знайдемо якийсь спосіб, щоб визволити твого друга. Ти пригадуєш, де знаходиться трактир із завербованими? Нам треба все добре обміркувати. — Він підбадьорливо засміявся. — Таких два хлопці, як ми!

Каспар відчув у себе під ногами твердий грунт.

— Ви підете зараз зі мною в «Золотий якір», там є дешева квартира, — запропонував він. — Під дахом, поряд з капітаном Еммеріхом є одна вільна кімнатка. Я побалакаю з хазяїном. Щождо харчів, то вам уже зовсім не треба буде турбуватись, — додав він з деякою важністю. — Адже ж я там за кухарчука.

Студент, лагідно подивившись на Каспара, не міг утриматись од сміху.

— Згода, мій хлопче, — сказав він.

Каспар крокував поряд з своїм новим знайомим, цілком захоплений ним. З гордим виглядом він ніс його ранець і шпагу і не віддав їх, коли той хотів йому допомогти. По дорозі йому раптом спало на думку, що він забув віднести листа хазяїна в борговий суд. Його рука ще міцніше стиснула ранець, а груди знову здавив важкий тягар. Але Каспар нічим не видав свого хвилювання. І, коли вони увійшли до готелю, його протеже зовсім не помітив, що хлопець знову чимсь стурбований.