Вход/Регистрация
Незвичайна пригода Каспара Шмека
вернуться

Веддінг Алекс

Шрифт:

Якийсь солдат загорланив:

— Хлопцеві пряма дорога в будинок божевільних!

Грубий регіт розлігся в ротній казармі.

Монах замовк, і більше з нього не можна було витягти жодного слова.

Навколо нар Фріца Кляйнпауля зібралась купка солдатів, один з них жартував з його скупості; інші були обурені, що Фріц нічого не хотів їм дати. Але той непохитно заявив, що він не з тих, які роздаються, і швидко уминав їжу. Фріц гордився своїм повним шлунком і гарним мундиром, що відрізняв його від інших.

Здавалося, що пакунок, надісланий з Відгаузенерського лісництва у фортецю, ще більше посилив голод. Всі заговорили тепер про їжу.

Зеекатц розповів, як він одного разу в Голландії просидів два тижні у в’язниці з-за смаженої гуски, яку він замовив і з’їв, не маючи в кишені навіть жодного гелера [18] .

Рябий Карл, з яким Анзельм у перший вечір мав сутичку, твердив, що він, коли був хлопцем, зловив з своїми товаришами чайку і з’їв її.

— А як ви її приготували?

18

Гелер — дрібна монета.

— Цілком просто. Один з нас общипав її. А потім ми поклали її у відкритий вогонь, аж поки вона не засмажилась.

— То ви її навіть не випотрошили? — поцікавився Себіш, який зараз же встряв у розмову.

— Ще й потрошити треба?

— Адже ж ви її тоді разом з тельбухами засмажили, чоловіче! Ну й гидка ж вона, мабуть, була на смак!

— Гм. Ну й що ж такого!

Всі довкола так оглушливо зареготали, що рябий почервонів, як рак. З того часу, як удар Анзельма повалив його на землю, він більше не користувався серед рекрутів будь-якою пошаною.

Тут Рюбенкеніг почав запевняти, що м’ясом жирного кота або гладкої собаки теж не слід нехтувати; найбільше були йому до вподоби лихі поліцейські собаки.

— Їх лиш треба вміло приготувати. Від природи своєї вони мають якийсь запах. Але якщо ти таке звірятко покладеш на два дні в оцет і, посоливши, приправивши жиром і поперчивши, поставиш у духовку, то незабаром у всьому будинку і по сусідству розійдеться такий дух, нібито це смажиться найкраща печеня з телятини. Ні, повірте мені, я вже трохи розуміюсь на хорошій їжі. Але також і на поганій, — додав він з гумором відчаю, — відколи я потрапив до Цігенгайна.

Сутулий Кутц раптом скипів:

— Якщо нам пан ландграф скаже: жеріть солому, то ми жертимемо і солому.

Дібольд брякнув:

— Доки ми це терпітимемо? Чому б нам не втекти звідси? Всім вам набридло, але ви нічого не робите, щоб визволитись!

— Ти правду кажеш, брате! Давайте всі звідси утечемо!

В ротній казармі раптом настало пожвавлення. Нарешті один висловив те, що думали всі вони. Навіть низенькому сухорлявому кравцеві Кніфельсу, який спочатку все покірно зносив, набридло бути рекрутом; він зневажав себе за свої невдачі. Його кругла голова вже не була такою круглою, капелюшок сидів у нього на вухах. Кніфельс тужив за домівкою. Це називалось тут «підлою хворобою». Він часто замислювався над тим, як би влаштувати так, щоб вибратись з фортеці.

Себіш намагався перекричати всіх інших.

— Ради бога! Балакайте скільки вам хочеться і про що вам хочеться, але не затівайте сварок з начальством. Це може поганим кінчитись, так-так.

— Вірно, — сказав Анзельм. — А тепер, Себіш, залиш мене одного. Я втомився і хочу, нарешті, лягти спочити.

Себіш неохоче підвівся і, важко ступаючи, перебрався до Кніфельса, з яким він найкраще ладив: він ліг на солом’яну постіль кравця, втупив очі в стелю і замислився.

Рекрути розділилися на маленькі групи, шум затихав. Коли «цігенгайнський соловейко» затягнув пісню, багато голосів підхопило її. Пісня для солдатів те саме, що снігопад для зимового дня.

— Добре, що він нарешті пішов звідси, — прошепотів Анзельм. — А ти, Дібольд, завжди думай, що говориш. Нам ти можеш казати будь-що. Але не забувай, тут є багато донощиків.

— Хіба б Адамові пощастило втекти, якби він перед цим багато говорив про це? — запитав Каспар. — Ти знаєш, Дібольд, як він завжди казав? Навіть для риби краще, якщо вона тримає язик за зубами.

У Каспара всередині все палало від гніву, але з його губ зривалися холодні слова, і він бентежився та ніяковів, коли прислухався до свого власного голосу. — От, якби нам теж вдалося утекти звідси, — закінчив він поспішно.

— Всі хочуть утекти звідси. Ви помітили?

— Але бояться також всі.

— Було б дивно, якби вони не боялись. Адже здебільшого всіх ловлять, навіть коли пробують тікати в жіночому одязі.

— Ні, ми можемо втекти, — прошепотів Анзельм, — всі ми, якщо ми це тільки правильно здійснимо. Я вже багато міркував над цим, і майже весь план готовий. Боже, мене так і кортить зло пожартувати з ландграфа, що удає з себе чесну людину, за його спекуляцію людськими душами. Я хотів би всіх 1500 чоловік, що знаходяться в Цігенгайні, вивести з фортеці і з честю відпустити. Ландграф не так легко переніс би грошовий збиток.

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 42
  • 43
  • 44
  • 45
  • 46
  • 47
  • 48
  • 49
  • 50
  • 51
  • 52
  • ...

Ебукер (ebooker) – онлайн-библиотека на русском языке. Книги доступны онлайн, без утомительной регистрации. Огромный выбор и удобный дизайн, позволяющий читать без проблем. Добавляйте сайт в закладки! Все произведения загружаются пользователями: если считаете, что ваши авторские права нарушены – используйте форму обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка

Контакты

  • chitat.ebooker@gmail.com

Подпишитесь на рассылку: