— Ой! — скрикнув я.

Рука Вінса затиснула мій зап’ясток, наче обценьками, притискаючи її до столу.

— Мені не подобається те, що ви припускаєте, — сказав він.

Я надто засапався, щоб відповісти. Я все ще дивився на ніж, розпачливо переконуючи себе, що він не простромив моєї руки.

— У мене до вас запитання, — сказав Вінс дуже спокійним голосом, усе ще тримаючи мій зап’ясток і залишивши ніж стриміти вертикально у столі. — Тут був іще один чоловік, який розпитував про мене. Ви щось про це знаєте?

— Який чоловік? — запитав я.

— Віком років п’ятдесяти, низенький, схожий на приватного детектива. Він теж розпитував тут про мене, хоч і більш ухильно, ніж ви.

— То, мабуть, був чоловік на ім’я Ейбеґнел, — сказав я. — Дентон Ейбеґнел.

— А звідки вам це відомо?

— Синтія його найняла. Ми обоє його найняли.

— Щоб стежити за мною?

— Ні. Я хочу сказати, що конкретно про це ми його не просили. Ми найняли його для того, щоб він спробував знайти родину Синтії. Або принаймні з’ясував, що з ними сталося.

— І це означало, що він повинен був вистежувати мене?

Я проковтнув слину.

— Він сказав, що, на його думку, на вас варто звернути увагу.

— Справді? І що ж він з’ясував стосовно мене?

— Нічого, — сказав я. — Тобто якщо він навіть щось з’ясував, то ми нічого про це не знаємо. І навряд чи коли-небудь дізнаємось.

— Чому ж так? — запитав Вінс Флемінґ.

Він або справді нічого не знав, або чудово вмів контролювати своє посічене віспою обличчя.

— Він мертвий, — сказав я. — Його теж убили. У гаражі для паркування, в Стемфорді. Ми думаємо, це якось стосувалося вбивства Тес.

— І хлопці казали мені також, що про мене ще розпитував один коп. Чорношкіра мадам, низенька й товста.

— Ведмор, — сказав я. — Вона розслідує всю цю справу.

— Що ж, — сказав Вінс, відпустивши свій зап’ясток і витягши ніж зі столу. — Усе це дуже цікаво, але мені, власне, до цього немає ніякого довбаного діла.

— То ви не бачили моєї дружини? — запитав я. — Вона не приходила сюди або до вашої майстерні поговорити з вами?

Дуже спокійним голосом він сказав:

— Ні.

І втупив у мене погляд, ніби чекав, що я стану заперечувати йому.

Я витримав його погляд.

— Сподіваюся, ви сказали мені правду, містере Флемінґ. Бо я зроблю все, що від мене залежить, аби вона й моя донька повернулися безпечно додому.

Він підвівся зі свого стільця, обійшов стіл і став біля мене.

— Чи повинен я сприйняти ваші слова як певну погрозу?

— Я хочу лише сказати, що коли йдеться про твою родину, то навіть такі люди, як я, люди, що не мають бодай крихітної частини того впливу, який мають люди на кшталт вас, навіть такі люди готові на все, що вони спроможні зробити.

Він схопив мого чуба в кулак, нахилив мою голову й наблизив своє обличчя до мого. Його подих смердів сосисками й кетчупом.

— Послухай-но, придурку, ти бодай трохи уявляєш собі, з ким розмовляєш? Ти забув, які хлопці привезли тебе сюди? Ти знаєш, що вони для мене здатні зробити? Ти можеш закінчити своє життя в купі тирси. Тебе можуть укинути з каменюкою на шиї в протоку. Тебе можуть…

Я почув, як унизу біля сходів один із трьох чоловіків, які мене сюди привезли, закричав:

— Стій, не ходи туди!

І жіночий голос, що відповів:

— Заткнися, довбаний йолопе.

Потім швидкі кроки на сходах.

Я дивився в обличчя Вінса й не міг бачити тонких дверей, але почув, як вони розсунулися, а потім пролунав голос, що здався мені знайомим:

— Гей, Вінсе, ти бачив мою матір, бо…

Але вона урвала мову, коли побачила, що Вінс Флемінґ стоїть, затиснувши в руці чуприну якогось чоловіка.

— Ти бачиш, я тут трохи зайнятий, — сказав він їй. — І не знаю, де твоя мати. Пошукай її в паскудному торговельному центрі.

— Господи, Вінсе, що ти, бляха, робиш із моїм учителем? — запитала дівчина.

Навіть при тому, що м’ясисті пальці Вінса міцно вчепилися в мою чуприну, я зміг повернути голову досить, щоб побачити Джейн Скейвуло.

— Твоїм учителем? — запитав Вінс, послабивши хватку на моєму чубі. — Яким учителем?

— Моїм довбаним учителем із письмової творчості, — сказала Джейн. — Якщо хочеш вибити дух із моїх учителів, то є інші, з яких ти міг би почати. Це містер Арчер. Він найменша дірка-в-дупі з них усіх. — Вона наблизилася до мене. — Привіт, містере Арчер.