— Ні, Ганнібале, звичайно, ні. Ангел втручається вчасно.

— Не завжди, — мовив Ганнібал.

Упевнившись, що вони покинули виставку, Требело пішов до чоловічого туалету, змочив там водою свого носовичка і повернувся до картини. Нервово озирнувся. Ніхто з музейних працівників не дивився в його бік. Трохи нервуючи, він зняв картину, підчепив пергамінову накривку на її зворотному боці і вогкою хустиною витер слід Мішиної долоні. Таке могло трапитися під час необережного транспортування картини зі складу на склад. Або хтось заради своїх цілей міг прибрати сентиментальний рисунок крейдою.

Детектив у цивільному Рене Аден дожидав під названим Требело готелем без ліфта, поки на третьому поверсі не засвітилося вікно. Він збігав на вокзал, швидко підвечеряв і встиг повернутися на свій пост, щоб побачити, як Требело виходить із готелю зі спортивною сумкою в руці.

Требело вибрав таксі з ряду машин, що стояли напроти Східного вокзалу, і поїхав на той бік Сени на вулицю Вавилон, вийшов біля лазні і зник усередині. Аден поставив свою непримітну машину під глухою протипожежною стіною, порахував до п’ятдесяти і зайшов до вестибюлю. Його зустріла атмосфера парильні з запахом розтирки. Кілька чоловіків у купальних халатах відпочивали в холі, читаючи газети мовами різних країн.

Адену не випадало роздягатися й шукати Требело десь посеред пари. Він був рішучою людиною, але його батько помер від траншейної стопи, [78] і йому аж ніяк не хотілося роззуватися в такому місці. Він вибрав собі газету з дерев’яної стійки і всівся у фотель.

Требело процокотав дерев’яними підошвами закоротких для нього сандалів крізь кімнати, де на кахельних полицях чоловіки віддавалися жару. Окремі сауни можна було орендувати на 15 хвилин. Він ввійшов до другого номера. За нього було заплачено наперед. Там стояла пара, він витер окуляри рушником, що висів у нього на шиї.

— Чому ти запізнився? — прозвучав десь з-посеред парильні голос Леета. — Я тут ледь не розтанув.

— У готелі мені передали листа, коли я вже збирався спати, — пояснив Требело.

— У Жьо де Пом за тобою спостерігала поліція, вони знають, що той Гварді, якого ти мені продав, — палений.

— Хто їх навів на мене, ти?

— Навряд. Вони вважають, що ти знаєш, хто тримає в себе картини із замку Лектер, а чи насправді це так?

— Ні. Але, можливо, мої клієнти знають.

— Якщо ти дістанеш другий «Міст зітхань», я можу сплавити обидві картини, — сказав Леет.

— Кому ти зможеш їх продати?

— Це моя справа. Солідний покупець з Америки. Скажімо, одна інституція. Ти щось маєш сказати чи я дарма тут парюся?

— Я прийду до тебе, — пообіцяв Требело.

Наступного дня Требело купив на Східному вокзалі квиток до Люксембургу. Детектив Аден бачив, як він із валізою сідав у потяг. Його носієві явно не сподобався гонорар.

Аден хутко зателефонував на набережну Орфевр і в останній момент встиг стрибнути у потяг, тицьнувши кондуктору свій значок.

Стояла ніч, коли потяг наближався до станції Мо. [79] Требело з бритвеним прибором у руках зник у вбиральні. Він зіскочив із потяга, щойно той почав гальмувати, забувши в ньому свою валізу. За квартал від станції на нього чекало авто.

— Чому саме тут? — спитав Требело, всівшись поряд із шофером. — Я міг би приїхати до вас у Фонтенбло. [80]

— У нас є справи тут. Гарні справи, — пояснив чоловік за кермом, котрого Требело знав як Кристофа Клебера.

Клебер під’їхав до кафе біля вокзалу, де добряче поснідав, запивши все полумиском вішісвазу. [81] Требело копирсався в салаті нісваз, [82] викладаючи на бережку тарілки свої ініціали квасолевими стручками.

— Гварді заарештувала поліція, — промовив Требело, коли Клеберу принесли тонкий, як заведено у французів, шматок смаженої телятини.

— Ви вже розповідали про це Геркулю. Не треба було таке казати по телефону. Так у чім там проблема?

— Вони сказали Леету, ніби та картина була вкрадена десь на сході. Це правда?

— Звісно, ні. Хто це таке вигадав?

— Інспектор поліції показав список, складений комісією мистецтв. І він же стверджує, що вона крадена. Це правда?

— Ви ж бачили печатку.

— Якась печатка Комісаріату освіти. Чого вона варта? — мовив Требело.

— Поліцейський казав, кому вона належала на сході? Якщо там був єврей, нема сенсу перейматися, союзники не відсилають назад витворів мистецтва, що належали євреям. Євреї мертві. Картини привласнюють совєти.