Шрифт:
— Тебе й треба! Підніми руки, та швидше!
— Навіщо така поспішність? — промовив Япончик, оглядаючись і відступаючи до стіни, щоб не вистрілили в спину. — Давайте розберемося, ми ж свої люди…
— Я тобі покажу «свої люди»! — гаркнув один контррозвідник. — Руки вгору, бандитська мордо!
Япончик з докором похитав головою:
— Ай-яй-яй, погляньте на нього: такий інтелігентний, а які негарні слова!.. — Але руки підняв.
Коли його обшукували, Япончик сказав офіцерові, що стояв перед ним:
— Можу я попросити вас опустити шпалер? А то, не дай боже, ви ще випадково вистрілите і наживете собі великих неприємностей!
У нього відібрали револьвер, що висів під пахвою, і через усе місто повели у контррозвідку.
Але не встигли доставити Япончика за місцем призначення, як чутки про його арешт облетіла Одесу і дійшла до Молдаванки.
За півгодини до будинку контррозвідки підкотила валка фаетонів і візницьких прольоток. На них сиділи бандити. У кожного в руках була в'язка гранат.
На очах у денікінської охорони бандити перегородили фаетонами вулицю і, перекинувши кілька возів, що проїздили мимо, спорудили барикаду. Потім один з них, у панцирі з кулеметних стрічок, підійшов до збентежених, наляканих цими приготуваннями вартових.
— Ти, — сказав він офіцерові, який вибіг на гамір, — іди передай Мишці Япончику, що ми по нього приїхали. І ще скажи своїм панам, що ми чекаємо п'ятнадцять хвилин, а потім хай вони не ображаються…
Більше він нічого не сказав і повернувся до товаришів.
Офіцер побіг у будинок. Незабаром звідти вискочив червоний від люті сам начальник контррозвідки.
— Що за бедлам! — загорлав він. — З глузду з'їхали?! Негайно очистити вулицю! — І рішуче попрямував до барикади, певно, бажаючи настрахати бандитів своїм грізним виглядом.
За ним рушили інші офіцери.
З-за возів неголосно, але переконливо попередили:
— Не підходити!
Начальник контррозвідки зупинився напівдорозі, дриґнув худою ногою у шевровому чоботі, повернувся і так само рішуче пішов назад, супроводжуваний усім своїм почтом.
Деякий час у приміщенні контррозвідки чути було якусь метушню. А потім на ґанку з'явився Мишка Япончик.
Вигляд у нього був пом'ятий, але він ввічливо вклонився вартовим і, крутячи пальцями елегантну тростинку, неквапливо спустився з ґанку. Бандити галасливо привітали його. Мишка сів на прольотку і поїхав, помахавши контррозвідникам рукою в палевій рукавичці.
Денікінці страшенно обурювалися зухвалістю молдаванського биндюжника, таврували його ганьбою в одеських газетах. Та й тільки. На більше вони не насмілились, вирішивши до пори до часу не зв'язуватися з бандитами. А Мишка після цього випадку уявив себе революціонером. Програму він вибрав таку, що найбільш підходила йому, — анархізм.
Сьомого лютого двадцятого року в Одесу прийшла Червона Армія. Місто назавжди стало радянським. І уже через три дні чекісти разом з червоноармійцями влаштували першу велику облаву на бандитів. Япончик одразу відчув, що цього разу в Одесу прийшла справжня влада, з якою йому не впоратись. Її підтримував народ, в тому числі бідняцьке населення Молдаванки…
У ці дні до Япончика несподівано з'явились представники матроського революційного комітету. Вони коротко виклали свої вимоги. Післязавтра комітет влаштовує благодійний вечір з концертом і танцями в Матроському клубі. Увесь збір надійде на користь сиріт одеських матросів, які загинули в боях за революцію. Але при теперішньому становищі в Одесі вечір може зірватися: жителі не наважуються виходити з будинків, як тільки смеркне. Коли концерт, в якому виступлять відомі артисти, відбудеться в порожньому залі, в тому буде вина Япончика, і комітет доведе це до відома всіх революційних матросів.
Загроза була неабияка, але Япончик все ж відчував задоволення: як-не-як, це було визнання його сили.
— Що ти, мені доказуєш! — обурився він, — Чи я ворог бідним сиротам? У мене серце розривається, коли слухаю такі дурниці! Передай комітету, хай покладуться на мене!
Того ж дня на вулицях було розклеєно оголошення, надруковані великим шрифтом. У них говорилося:
«У Матроському клубі відбудеться цікавий вечір з артистами!
Збір на користь сиріт!
Усі на концерт!
Порядок забезпечено! Пограбувань у місті не буде до другої години ночі!»
І стояв підпис:
«Михайло Вінницький».
Уперше за багато років одесити безпечно гуляли ввечері. Люди Япончика патрулювали по місту, охороняючи порядок.
Та рівно о другій годині ті ж самі патрулі почали роздягати запізнілих городян.
— Уже дві години, де дисципліна?! — обурювались вони, витрушуючи з пальта якогось легковажного гультяя.
ЧК і Особливий відділ Червоної Армії опублікували спільну постанову: надалі нальотчики, що їх застали на місці злочину, будуть розстріляні без суду й слідства. Ніякої пощади бандитам, що тероризують мирне населення Одеси!..