Минуло немало часу, перш ніж він нарешті зрозумів, що нічого зробити не можна. Синєсвитенкові вже не допоможеш, а рискувати успіхом операції він не може, не має права! Лишалося чекати, терпеливо чекати і робити свою справу.

Однак при згадці, що треба повернутися до хати і знову сісти за один стіл з Нечипоренком і Цигальковим, йому стало не по собі. Він всіляко відтягував цю мить, думав про Синєсвитенка, про осиротілого Павку, про те, що, коли все кінчиться, хлопчика треба буде забрати з собою в Херсон: пропаде один…

Недавнє збудження поступово змінилося в ньому розслабленою тягучою втомою. Навкруги було тихо. Медвяно пахло сіно. У гнізді під стріхою пищали ластівки. Потім почувся брязкіт бляшанок і неголосний спонукливий вигук: «Цабе, цабе!» — хтось їхав волами. Олексій мляво подумав: «Нічого, встигну, на свіжу голову краще буде…» — і заплющив очі.

… Прокинувшись, він кілька хвилин лежав нерухомо, прислухаючись до шурхоту, що розбудив його.

Біля сінника хтось стояв. Сінник був тимчасовий, з плетеними з лози стінами. Людина торкалася стіни плечем, і лоза потріскувала.

Коли б ця людина рухалась, робила щось, Олексій не став би затримуватись і виліз. Але невідомий просто стояв, ніби чекаючи чогось, і незрозуміле це очікування насторожило Олексія. Невідомий промовив:

— Нарешті.

«Цигальков…» — упізнав Олексій.

До осавула хтось підходив. І раніше ніж той, що підійшов, промовив перше слово, Олексій якимсь шостим почуттям угадав Галину…

— Вибачте, — сказала вона, — я примусила вас чекати. Ніяк не могла вирватись.

— Нічого, — відповів Цигальков, — я міг би чекати вас усе життя! — З тону його неважко було зрозуміти, що осавул настроєний досить грайливо.

— Тут нікого нема? — заклопотано спитала Галина.

— Не турбуйтесь, я все оглянув.

— Ходімте все-таки за сарай, тут можуть побачити. «Ого, — подумав Олексій, — осавул недаремно хвастався! Ось тобі й «непорочна великодня голубка!..»

Він чув, як вони обійшли сінник. Голоси стали трохи глухіші.

— Я так чекав, так чекав… — бурмотів Цигальков.

Галина раптом обурено сказала:

— Ви з глузду з'їхали! Як ви смієте!..

Цигальков щось нерозбірливо буркнув. Почулася коротка боротьба, і Галина промовила, важко дихаючи:

— Стійте там! Якщо ви ступите хоч один крок, я зразу ж піду!

«Еге, справа не така вже й проста!» — подумав Олексій. Він прислухався.

— Галино Сергіївно! Галиночко… — томливо пробелькотів Цигальков. — Ну що за дитячі витівки!..

— Припиніть зараз же! — вигукнула Галина. — Стійте там, вам кажуть! Тьху, гидота яка!.. Хочете вислухати мене, або я негайно ж піду?

— Справді ж, Галино Сергіївно, ви мене дивуєте! — Осавул грав голосом, наче любовник-резонер з поганого провінціального театру. — Для чого така суворість? Ви ж знаєте, як я до вас ставлюся! Досить мені побачити вас, і я ніби сам не свій. Будьте ж поблажливі до людини, яка ладна на все заради вас!

— Та замовкніть же нарешті! — сердито сказала Галина. — Боже мій, всюди те саме! Я думала, хоч ви відрізняєтесь од усіх цих мужланів! Такі страшні роки, розтоптано все святе, нещасна наша батьківщина в крові, в муках… А ми… — В голосі її тремтіли злі сльози. — Всі, всі на один кшталт! Говоримо про високі ідеали і самі ж їх топчемо!.. Я востаннє питаю: хочете ви розмовляти серйозно? У нас так мало часу, а ви верзете хтозна-що!

— О господи! — зітхнув Цигальков. — Ну давайте поговоримо, якщо вже ви неодмінні того бажаєте. Що ж ви хочете мені сказати?

Помовчавши, Галина заговорила швидко й сердито:

— По-перше, я переказала Шаворському те, про що ми з вами говорили минулого тижня. Він велів подякувати і запевнити вас, що все візьме до уваги.

— Дуже радий.

— Крім того, я мала повідомити вас про щось особливо важливе. Але тепер, мені здається, це ні до чого. Боюсь, що Вікентій Михайлович помилявся у вас!

— Галино Сергіївно! — усміхнувся Цигальков, — Не треба змішувати справу і… почуття. Адже я вже довів свою…

— А, добре! — перебила його Галина. — Моє діло — виконати доручення, а там — як знаєте! Так от, майте на увазі… Тут, у районі Дністра, Шаворський робить головну ставку зовсім не на Нечипоренка.

— Он як! А на кого ж? Невже на Гуляй-Біду?

— На вас.

Цигальков видав губами звук, схожий на той, який утворюється, коли з пляшки вилітає корок.

— Ви певні?

— Я переказую його слова.

Настала тривала пауза. Коли Цигальков заговорив, грайливості його мов і не було. Голос лунав насторожено:

— Та-ак. А чого б це?

— Дуже просто. Нечипоренко, попри всі його достоїнства, все-таки звичайний український самостійник, а ви — козачий офіцер, і важко припустити, що вас хвилює ідея самостійної України…