Шрифт:
— Я справді за неподільну Росію.
— Ну от Шаворський і хоче добитися того, щоб на чолі українського націоналістичного руху стояли кадрові російські офіцери. І в даному випадку він розраховує на вас.
— Зро-зу-мі-ло… — протягом сказав Цигальков. — Що ж я повинен зробити?
— Передусім дати нам інформацію. Нечипоренко криється, не дає майже ніяких відомостей, посилається на те, що, мовляв, сам усе розповість Шаворському під час зустрічі. Але де гарантія, що він не передумає?
— Вірно… А як Шаворський гадає замінити його мною? — Видно, осавул жадав «просунутися по службі».
— Нечипоренко збирається в Одесу, — помовчавши, відповіла Галина. — Можливо, його викликають саме з цією метою…
На мить Олексій розгубився. Наскільки він знав, Шаворський зовсім не думав «усувати» отамана. Але Галина казала правду: розставити своїх людей на чолі українських націоналістів було заповітною мрією одеського змовника… І тут несподівана думка майнула в Олексієвій голові. Ну звичайно ж, як він одразу не збагнув! Шаворський діяв одночасно в двох напрямах. Старий інтриган наказав Олексієві домовитись з Нечипоренком про зустріч, а Галині тим часом доручив вести підкоп під отамана, щоб у слушний момент прибрати до рук його банду! А Цигальков, видно, давно в них на гачку…
Що ж до Галини, то Олексій просто не пізнавав її. Вольовий голос, сильні впевнені інтонації. А коли говорила про «високі ідеали», то навіть пристрасно! От гадюка! Ні-і, ця буде міцніша й набагато небезпечніша, ніж та істеричка в Олешках! «Непримирима до фанатизму» — так, здається, сказав про неї Шаворський?..
— Що ви хочете знати? — спитав Цигальков.
— Ви, здається, кудись збираєтесь? — запитанням на запитання відповіла Галина.
— Так, за Дністер, у Бендери [14] .
14
Тобто за кордон, у боярську Румунію.
— Для чого?
Настала мовчанка. Потім Цигальков рішуче промовив:
— Гаразд, я вам вірю, Галино Сергіївно. Сподіваюсь, ви це оціните… В Бендерах — наш інформаційно-оперативний центр. Там розроблено детальний план захоплення повіту. В загальних рисах він зводиться ось до чого. В Парканах, як ви знаєте, велика офіцерська організація. Вона готова виступити кожної хвилини. Тут — наш загін. Із Бендер вирушить ударна група з кількох сотень чоловік. Одночасно активізуються Палій, Заболотний і решта в інших повітах, щоб відволікти увагу червоних. Лишається уточнити день повстання і деякі деталі. Для того і їду.
— Бачите, як усе це важливо! — запально сказала Галина. — Адже, якщо задуману вами операцію підтримає одеське підпілля, — не повіт, а вся губернія опиниться в наших руках!
— Можливо…
— Коли ви їдете?
— Сьогодні вночі.
— А повернетесь?
— Днів через два-три.
— Де ви переправлятиметесь через Дністер?
— У селі Бичках, біля Тирасполя, там є поронник Солухо Мартин.
Галина подумала.
— Знаєте що, Опанасе Петровичу, я вас зустріну в цього поронника, попередьте його. Відомості, які ви привезете, ми передамо в Одесу: Шаворський повинен бути в курсі справи. Ви згодні зі мною?
— Цілком.
— От і чудово! Нарешті ми зрозуміли одне одного!
Шелестіння од вітру, що піднявся, завадило Олексієві почути відповідь Цигалькова. Долинули тільки останні слова:
— … вам би я з насолодою підкорявся! — Осавул знову починав загравати.
У Галини вмить похолодав голос:
— Ми, здається, все обговорили? Ходімте, щоб нашої відсутності не помітили.
— До речі, — зупинив її Цигальков, — цей ваш Сивий знає про все?
— Можливо. Та краще його ні про що не розпитувати: у нас різні завдання. Я піду. Ви почекайте трохи: не треба, щоб нас бачили разом…
Коли Галина й Цигальков пішли, Олексій ще полежав трохи, обмірковуючи почуте.
Здогад його підтвердився: Шаворський справді дав йому і Галині різні завдання. Важливо було інше: в Бендерах готується збройна вилазка через кордон, у Парканах, зовсім недалеко звідси, є ще одна офіцерська контрреволюційна організація, а в куркульських селах назрів заколот. Похмура бандитська хмара нависла над Придністров'ям… Коли б Олексієві не пощастило підслухати цю розмову, він би, певно, так і поїхав, нічого не дізнавшись. Ну, тепер треба вивідати все до кінця.
Велика справа випадок у роботі розвідника! Олексій, звичайно, не міг вважати своєю заслугою те, що став свідком змови Галини й Цигалькова. Щаслива нагода цього разу сама припливла до рук. Лишалось тільки не проґавити її.
Він обережно витяг голову з сіна, пересвідчився, що поблизу нікого нема, і, зіскочивши на баштан, обтрусив з одягу сінну полову. Він виспався. Голова була ясна.
Обійшовши село, задвірками вибрався на сільський майдан, де тепер було порожньо й тихо. І тут зустрів Борового.