На превеликий жаль, навіть з бігом років я не можу змінити думки...

Протистояння у ті роки було досить безкомпромісним у всіх площинах, у тому числі й протистояння нових демократичних часописів та відверто лівих старих та номенклатурних видань. Практично кожного відомого представника демократичного табору розмашисто-щедро частувала мулом ліва преса.

Ось, наприклад, у яких “витончених” тонах розправляється вона з відомими науковцями Волинського університету Б.Ярошем і П.Кралюком, журналістом і письменником В.Вербичем, лідером ветеранів В.Кирилкіним, публіцистом і громадським діячем Петром Вінцукевичем, який незабаром стане ректором духовної семінарії.

УНІВЕРСИТЕТОМАНІЯ ПАРТОКРАТА,

або “ПРИХВАТИЗАЦІЯ" ЗА ЯРОШЕМ

Колишній партійний функціонер, котрий у брежнєвсько-суслівському апараті займав тепленьке крісло, хоч затне й поглядав на ректорське місце, як чи не найбільшу спокусу у своєму житті, Богдан Ярош “розколовся”. Грав він такого собі правдолюба, аж поки ця роль йому не набридла. І взявся він “крити” з перших кроків свого входження у колектив, тікаючи із тонучого корабля бюрократичної комунії, кого б Ви думали? Та своїх же “сотоварищей "по партії. Спочатку придивлявся і очікував, чи не дадуть йому і тут, у педінституті, таке звичненьке тепленьке керівне місце. Не дали... тоді що ж? Логіка партократа до болю проста: якщо мені не дають, то я й іншим жити не дам. Ні більше й ні менше. І почалось...

Настирно і дошкульно б’є по “сотоваршцах”, тобто в одну й ту ж ціль, такий самий одновір по перевтіленню вір, славний і колись шанований атеїст Петро Кралюк.

Газета “Справедливість ”

“ЯК БИ СОБАКА НЕ ГАВКАВ, ПОТЯГ ВСЕ ОДНО ІТИМЕ”

Цю брудну собачу лайку, надруковану у“Народній трибуні” 4. II. 1992 року, ми повертаємо вам, В.Вербич. Якби ви і національно-бандерівська рота не намагались перекрутити історію, оплювати минуле покоління і ветеранів не другої, а Великої Вітчизняної війни - не вийде. Потяг історії, тільки не у Вашій інтерпретації, буде іти вперед.

До якого падіння моралі треба дійти, нешановний В.Вербич, щоб ветеранів, чиїми руками створено величезний економічний потенціал країни, за рахунок якого ми поки ще живемо, літніх людей називати образливими словами. Ви ж порівняйте, яка Волинь була в минулому й тепер. Чи вам не вигідні такі, порівняння? І цих людей ви принизливо зараховуєте в “П’яту колону“? Ні, не ветерани, а бандерівці, і ви є тією колоною, яка під час війни допомагала німецьким загарбникам, а після визволення Волині від окупантів заважала відбудовувати зруйноване господарство. Вихваляючи зараз “подвиги” УПА проти Української Радянської влади, її органів і простих, ні в чому не винних людей, ви не розумієте, що цим показуєте, хто бажав людям добра, а хто сіяв зло.

З газети “Справедливість” (12 грудня 1992року)

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ В.Д. КИРИЛКІНУ

Мене до глибини душі образило слізне звернення до всіх волинян:

"Послухайте нас і підтримайте”. Ви своєю бездіяльністю завели ветеранську організацію в глухий кут і звертаєтесь тепер по якусь допомогу і до кого? Ви зрадили ветеранів. А тепер всіляко намагаєтесь переконати нас, що ви щось для них робите.

При Вашій "діяльності" слово "ветеран ” вже не вимовляється, воно не в пошані. Тепер вони "пенсіонери” та "люди похилого віку ”. Ви навмисне розвалили ветеранську організацію. Мабуть, Вам це вигідно, і після цього Ви кричите: "Послухайте і підтримайте". Ви закликаєте до загального покаяння.

Я не хочу ще раз перераховувати так звані "заслуги" ОУН-УПА. Про це написано багато. Вам, учаснику війни, ганебно зраджувати своїх соратників. Чому ви не опротестували незаконне рішення В.Блаженчука про реєстрацію "братства" вояків УПА?

А.Ф. СТОЛЯРЧУК

Газета “Справедливість ”

“ КТО ВЫ, ГОСПОДИН ВИНЦУКЕВИЧ?”

"Лихе замишляє безбожний на праведного і скрегоче на нього своїми зубами, - та Господь посміхається із нього, – бачить бо Він, що наближається його день!"

Псалом 36.

Таке звертання "господин" до Вінцукевича неспроста. Адже на зустрічі із студентами та викладачами Луцького училища культури, де він робив спроби висвітлити релігійну ситуацію на Волині, саме так звертався він до присутніх у залі - "Господа!"

Але, о диво! Раптом полилась із його вуст українська мова...

Після прочитання останньої статті Вінцукевича "Обідня безбожників” у газеті "Народна трибуна" від 14 листопада 1992 року закортілося взятися за перо. Бо хто ж такий "господин” Вінцукевич, який насмілився виносити вирок тисячам вірних Української православної церкви. Обвинувачував він нас у тому, що ми захищаємо радянське православ’я. Це щось нове...