Шрифт:
Розділ десятий
Про те, що іноді заради товариша слід пожертвувати найдорожчим
Опівдні Ашот і Гагік, виснажені й голодні, повернулися з стежки. Вони ледве доплентались до печери і впали перед самим входом. На гіркому досвіді хлопці переконалися, що голодний шлунок поганий помічник у роботі.
Ласкаво, мов ніжна мати, гріло сонце. Якби можна було лежати отак під його промінням, забувши про все на світі, навіть про голод… «Чи не приніс ти чого попоїсти?» — питали сумні погляди хлопців, коли перед ними з’явився Асо. Але тон винувато опустив голову і мовчав. Йому хотілося розповісти про все, що з ним було сьогодні, сказати що він зараз піде й пошукає яких-небудь ягід. Та навіщо обіцяти, коли в нього немає сили зрушити з місця.
— Бойнах навряд чи виживе, — тільки й зміг сказати пастух приглушеним голосом і коротенько розповів про те, що сталося.
Ашот замислився і потім, оглянувшись навколо, тоном змовника прошепотів:
— Нічого не зробиш — доведеться його прибити і…
Очі Асо наповнилися слізьми.
— Як я житиму без нього?.. — плакав пастух.
Всі замовкли: знали, який дорогий Бойнах для Асо. Але іншого виходу, здавалось, не було.
— Не тільки їжа потрібна для Шушик, — зауважив Ашот. — Якщо ми добре не укутаємо її, вона не виживе… Треба здерти шкуру (він не згадав чию), вивернути її і надіти на Шушик, як це роблять полярні жителі.
Асо відчував себе між двох вогнів. Нарешті, знесилившись у цій боротьбі, хлопець сказав приглушеним голосом:
— Добре, я піду, щоб не чути і не бачити…
Хитаючись, він пішов за скелю і впав обличчям на купу сухого листя.
— Бойнах-джан, Бойнах-брат, я не винен… — радаючи, говорив бідолашний Асо.
Ашот поволі спускався по скелях вниз. Мовчки ступав за ним Гагік. Ніколи в житті хлопець не був ще таким серйозним і сумним. Він вів Бойнаха на саморобному поводку.
Покірно йшов за хлопцями поранений Бойнах. Собака нічого не міг підозрівати, хоч на поводку його ніколи раніше не водили.
За скелями зупинились. Хлопці відводили погляд, коли собака дивився їм у вічі. «Навіщо ви привели мене сюди?» — здавалось, запитували розумні очі тварини.
— Що ж тепер робити? — пошепки запитав Гагік.
— А хіба мені доводилось?.. Стривай, давай прив’яжемо його до дерева.
Зв’язавши свої пояси докупи, хлопці прип’яли Бойнаха до стовбура високої ялини. Собака, нарешті, зрозумів їх намір. Він жалібно заскімлив і почав лизати Ашотові руки. Хлопець знітився.
— Принеси вогню! — несподівано наказав він Гагіку.
Той слухняно побіг у печеру.
— Що ви робите? Де ви там вештаєтесь? — спитала Шушик і застогнала.
— Зараз… Добуваємо їжу…
Він вихопив з вогню головешку і хутенько побіг до товариша. Минаючи Асо, Гагік прочитав в його очах подив, але відвернувся і мовчки поспішив далі.
Ашот нетерпляче ждав Гагіка. Він зняв сорочку, накинув на голе тіло куртку, а від сорочки одірвав рукав і, коли Гагік приніс вогонь, підпалив його. Собака, здавалося, з великим інтересом стежив за Ашотом. Не менш здивований був і Гагік. А втім, Гагік знав, що питати Ашота не варто: все одно не скаже…
Коли рукав сорочки Ашота зотлів, хлопець приклав цей попіл до рани Бойнаха, розірвав сорочку на шматки і перев’язав собаку.
— Ех! Вмерти б мені за твою душу, Ашот!.. — обнявши товариша, радісно вигукнув розчулений Гагік. — Адже і я подумав про це. — А тоді відійшов назад і, насупивши брови, суворо спитав: — Може, перев’язав, щоб потім убити?..
— Не будь дитям, Гагік. Це наш товариш у біді. То хіба можна вбивати товариша? Ні, друже, ми повинні вилікувати його… Краще піди пошукай якоїсь їжі!..
Ашот відв’язав Бойнаха, і той, зрадівши, хотів кинутися вперед, але не зміг. Очевидно, падаючи з скелі, собака пошкодив собі щось усередині, і хлопці з болем в серці зрозуміли, що їх товариш уже не буде бігати, не стрибатиме…
— Асо! Гей, Асо! Іди сюди, Бойнах тебе кличе! — крикнув Гагік. Він був голодний, знесилений, але душа його, здавалося, співала.
Прибіг Асо. Радісний, розчулений, він гаряче обнімав товаришів, розуміючи, яку жертву вони принесли заради нього. Почуття вдячності світилося в очах пастуха. Він хотів висловити її, але спазми стискали горло.
Стан Бойнаха дедалі гіршав. Хлопці докладали всіх зусиль, щоб врятувати свого безсловесного товариша. Але марно.
… В природі всі явища тісно пов’язані між собою. Відкриєш якесь одне — знайдеш пояснення другому, а це — пояснить тобі третє. І так без кінця. Наприклад, якщо в міжгір’ї так багато вільшанок, то повинні бути й кущі ожини; якщо є кущі, то повинні бути і ягоди… Зараз усе вкрите снігом, але, може, подекуди кущі виглядають з-під снігу? Отож пташки туди й полетять, шукаючи сухих ягід. Виходить, якщо піти по слідах птахів, то можна знайти кущі ожини й малини, ягоди яких, як відомо, виліковують простуду.