– Ого-го-го! Ви, я бачу, спозаранку щось смачненьке зловили! – почулося позаду них.

Підстрибуючи на одній, здоровій, нозі і розмахуючи в повітрі довгою сукуватою палицею, до них підбіг веселун і жартівник Грикор, шкільний товариш Камо і Армена. Ще в дитинстві, видираючи воронячі гнізда, він упав з високої тополі, що стояла біля старого млина, зламав собі ногу і з того часу кульгає. Він любив телят і тепер, у вільний від навчання час, доглядав їх. Влітку, коли надходили канікули, хлопець віддавав увесь свій час догляду за, худобою.

– Ти, діду, на моє щастя закинь. Скільки не зловиш, усе з’їм, слово честі, – попросив Грикор жартома.

– Ні, любі, сіткою багато не наловиш, – покачав дід головою. – Гляньте, скільки людей у полі!

Старий рибалка окинув орлиним поглядом колгоспні поля, що простяглися вздовж східного берега Севану. Там гурчали трактори, йшли плуги, спушуючи землю, залишаючи позад себе хвилясті смуги ріллі.

– Сіткою не нагодуєш стільки народу, – вів далі старий. – Тут потрібен невід… День починається, риба з озера йде в річку, треба їй перепинити шлях… Камо, ану роздягайся, лізь у річку.

Якусь мить хлопчик вагався, потім швидко роздягнувся і кинувся в бурхливу воду. Хутко переплив річку і прив’язав на другому березі верхній кінець невода до вбитих у землю кілочків. Нижній край невода з важкими свинцевими грузилами ліг на дно. Невід перегородив річку впоперек, відрізавши шлях рибі, що йшла з озера.

– Тепер побачите, скільки її буде, – сказав старий рибалка, задоволено погладжуючи свою довгу-предовгу сиву бороду, за яку його в селі і прозвали «Бородань Асатур». – Егей, Камо, назад, любий, простудишся!

Поки Камо одягався, розмовляючи з дідом та Грикором. Армен милувався весняним ранком. Лагідний вітерець ніжно бавився його темним волоссям, обвіваючи обличчя хлопчика.

Вершини гір, що тісним кільцем оточували озеро Севан, вже посріблилися сонячним промінням, а в долинах і на озері ще лежали густі сутінки. Безтурботно проспавши ніч у своїй просторій постелі, спокійне озеро, осяяне ранковою загравою, скидало з себе біле покривало туману. І коли в горах розвіялися сутінки, озеро захвилювалося, здійнявши довгі хвилі, що, набігаючи одна на одну, покотилися до берега. Хвилі добігли до прибережних пісків і розлилися по них з хлюпанням «цоп-члуп, цоп-члуп!», розбудивши пернате населення очеретів.

«Члтов-чилт, члтов-чилт!» – тривожно закричав болотяний птах, перелітаючи з купини на купину, наче шукаючи когось.

«Кря-кря, кря-кря!» – голосно кликав свою подругу селезень.

Птахи вітали весняний ранок.

В далині, на обрії, димили вантажні суденця, поспішаючи до причалів, рибальські човни борознили гладінь озера, розставляючи сіті. А озеро щомиті змінювало свої барви. Темно-синя зранку вода поступово набувала світло-зеленого відтінку. Зійшло сонце, кинуло на воду гарячі промені, і вона заіскрилася, заграла алмазами.

Дід і Камо стояли біля річки і уважно стежили за її течією, угадуючи хід риби.

Раптом дід змінився на обличчі і схопив свою рушницю-двостволку, що лежала на траві.

– Що там? – пошепки запитав Камо.

– Тихше!… Видра за рибою погналася, – відповів старий.

В цю мить на середині річки виринула блискуча спина. Дід Асатур вистрілив. Білим черевцем угору попливла за течією вниз велика форель, і все стихло.

– Оце так видра! – пожартував Грикор.

– Втекла, – від хвилювання рушниця в руках діда Асатура тремтіла. – Шріт дрібний, стривайте… попалась… у невід попалась! – радісно закричав він. – Камо, пливи швидше і витягни кінець невода… швидше, а то проклята подушить усю рибу!

Камо знов роздягнувся і поплив до протилежного берега.

Армен і Грикор стояли біля річки і дивилися, як смикається вірьовка невода.

Армен несподівано вигукнув:

– Дідусю, тягне!…

– Звичайно… Хоче вирватись. Але куди ж вона може втекти з рук мисливця Асатура… Камо, поспішай, бо ця клята видра може порвати невід!

Камо відчепив кінець вірьовки. Нарешті витягли невід з води, в ньому заплуталась велика видра. З ніздрів її, повільно збігаючи по вусах, витікала вода.

– Таки розірвала невід, клята! Ще втече, тягни сюди, – гарячився дід.

Але даремно хвилювався старий мисливець Одна лапа видри заплуталась в розірваному неводі і не давала їй змоги втекти.

– Гей, Грикоре, удар її своєю палицею по голові. Чого ти стоїш? – кричав дід Асатур.

– А якщо вона здохне? – серйозно сказав Грикор.

Армен глянув на його палицю, відвів був погляд, але зразу ж обернувся і сказав:

– Підожди, не вбивай, сфотографую спочатку. – І він навів свій фотоапарат на звіра.