Усю ніч колгоспники поливали посіви. І усю ніч дзвеніла зурна, закликаючи до праці.

На світанку, коли хлопці ще раз хотіли повернутися до озера по воду, Асмік сказала:

– Ти стомився, Армене, досить, іди додому. – І, ніби виправдуючись перед товаришами, додала: – Адже він такий худенький.

В голосі дівчинки звучали піклування і ласка. Армен тепло посміхнувся.

– Ну, тепер у мене і втома минула! – сказав він і, взявши відра, побіг до озера.

В очеретах Гіллі прокидалося пернате населення.

БОРОТЬБА В СЕРЦІ СТАРОГО МИСЛИВЦЯ

Поля ожили і почали поправлятись, ніби маленькі діти після хвороби.

Але птахи на фермі ходили захирілі, бджоли не вилітали з вуликів – у полях не було квітів, не було вітерця…

У двох вуликах-глеках, привезених з Чанчакару, бджоли і зовсім вимерли. Дід Асатур вийняв з одного глека мед, віск, залишки стільників, виставив порожній карас на сонце і почав поратися біля другого.

– Армене, вчений синку, збігай-но поклич завскладом, нехай прийде і прийме мед.

Армен побіг до комори.

Дід Асатур своїм довгим кинджалом підрізав віск, яким стільники були прикріплені до стінок другого глечика, і, виймаючи круглі медяні коржі, складав їх на велику дерев’яну тацю.

Раптом кинджал наткнувся на щось тверде. Старий витяг ще одного коржа. І тут яскраво заблищав якийсь предмет. Дід швидко прикрив його стільником і боязко озирнувся: чи не побачив хто цієї знахідки.

Робітник прийшов із складу, прийняв мед і, вказуючи на ще не випорожнений глечик, запитав:

– А цей?

– Цей я хочу розподілити по н-н-неповних вуликах… для підгодовування, – сказав затинаючись дід.

Робітник вирішив, що дідові, напевне, захотілося віднести трохи меду своїй старій, і він, нічого не сказавши, пішов. Армен ще не повертався.

Дід Асатур, залишившись на самоті, витяг кілька стільників і сторопів: глечик наполовину був наповнений золотими грішми, перснями, намистом.

Старий зовсім розгубився. У нього потемніло в очах, і він сів на землю.

Опам’ятався дід не зразу. Згодом, отямившись, він приніс мішок і став наповнювати його знайденими скарбами. Руки в нього тремтіли, не слухались. Монети, що прилипли до стінок глечика, відколуплювались важко.

А дід квапився – боявся, що його застануть за цією роботою. В той же час він не хотів залишити жодної монетки, щоб не виказати себе.

Нарешті, очистивши карас до дна і взявши мішок на спину, дід тремтячими кроками попрямував додому. Він задихався, мав вигляд тяжко хворого.

Дід ішов, і йому здавалося, що за ним іде все село…

Та ось і дім. Ввійшовши в свій хлів, дід сховав мішок у стійло.

Коли стемніло, дід Асатур сказав дружині:

– Давненько ти не була в нашої дочки. Пішла б та подивилась, як вона живе.

– І то правда, – згодилася стара Наргіз. – Піду провідаю.

Вона одяглась і пішла, а дід, залишившись на самоті, взяв глечик з водою, ночви, свічку і пішов до хліва. Міцно підперши двері зсередини, він засвітив свічку, витяг із стійла мішок із скарбом і, наливши в ночви води, почав змивати мед, що налип на дорогоцінностях.

Чисто вимиті, вони так блищали, такими райдужними вогниками відливало вправлене в браслети і персні дорогоцінне каміння, що старому на мить здалося, ніби йому сниться якийсь казковий сон.

Шум у дворі змусив його поспішно загасити свічку. Він завмер… Ні, нікого… Напевне, Чамбар пробіг. Від хвилювання у старого перехопило подих: такі скарби!…

Боячись, що може повернутися дружина, він наспіх зібрав усе в мішок, швидко викопав яму в темному кутку хліва і сховав туди скарб.

Вийшовши на подвір’я, дід боязко озирнувся. Ні, нікого не видно. Він замкнув двері хліва, вернувся в хату і, сидячи на тахті, в задумі курив свою люльку.

Дідові думки були зосереджені на знахідці: і радів їй і боявся. Сидів і насторожено прислухався. Здавалося, що ось-ось прийдуть і викриють його крадіжку.

«Але чому крадіжку? Чиє добро я вкрав? – роздумував дід. – Чого я боюсь?…»

Біля дверей почулися кроки. Повернулася Наргіз.

– Що з тобою? Чому ти такий блідий, тремтиш? Захворів? – затурбувалась вона.

– Постели мені, ляжу, – сказав дід і, сопучи, почав роздягатися.

Відтоді колгоспники стали помічати, що дід Асатур посумнішав, зробився роздратованим, уникає людей. Навіть на пасіку не ходить, а з рушницею між колінами просиджує весь час на колгоспному току.