— Це якісь дурниці, Пілар?! Я нічого не розумію.

— Ніжний мій, сивий чоловіче, ви зрозумієте мене. Я ніколи не насмілилась би прийти до вас з цим, Ендрю, але та жінка, яка не дозволяла мені прийти до вас з цим признанням досі… Словом, Ольги вже нема, вона померла…

— Що?!

— Так. Раптово вмерла, її поховали два дні тому…

Зотов сів на краєчок плетеного стільця, сперся ліктями на бильця балкона, стиснув долонями скроні…

— Чому ж ніхто нічого не повідомив? Слухайте-но, це нісенітниця, це поганий жарт, цього не може бути, Пілар!

— Тихше. Рідний ви мій, це правда.

— Який же код… — Зотов підвівся. — Ви не знаєте, який код у Парижі? Кажуть, що можна дзвонити через Париж. Як ви дізнались про Ольгу? Що з нею? Автокатастрофа?

— Я не знаю подробиць. Я знаю одне: її вже нема. Я не знаю паризького коду, якщо хочете, будете розмовляти через Мадрід. У вас нема нічого випити, мене всю тіпає.

— Там… У барі. Зараз.

— Я візьму, не турбуйтесь. Вам з льодом?

— Що? Так, з льодом. Ні, не треба льоду, налийте склянку без ніякого льоду.

Пілар принесла на підносі чарку червоного вина собі й великий фужер з віскі для Зотова. Вона уважно дивилась, як він повільно випив; прикурила йому сигарету — пальці її були холодні й лагідні, вона провела ними по обличчю Зотова, мов сліпа, трепетно і обережно.

— Ніжний ви мій, — говорила вона пошепки, — я відчуваю, яке у вас горе, відчуваю, як вам тяжко, дозвольте мені лишитися з вами. Я знаю, вам це заборонено, але я житиму тут так, що ніхто не дізнається й не побачить мене. Або краще я відвезу вас до себе…

— Що? Заждіть, Пілар, я поки що нічого не розумію, люба. Ви певні, що до Москви можна подзвонити через Мадрід?

Пілар зняла телефонну трубку — квартиру, де жив Зотов, було нашпиговано апаратами, навіть у ванній стояв рожевий телефон — і набрала код Мадріда.

— Росіто, здрастуй, рідна. Так, я. Ти можеш допомогти мені? Так, дуже важливо. Це для людини, яку я люблю, я писала тобі, це Зотов. Так. Спасибі. Замов негайно Москву, звідси додзвонитися неможливо. Так. Записуй номер. Який номер, Ендрю?

— Зараз. Спасибі. А куди ж дзвонити, якщо її нема? Мій домашній… Підождіть. Я забув. Але ж…

— З ким ви хочете говорити?

— З її батьком…

Пілар продиктувала номер:

— Росіто, як тільки дадуть Москву, дзвони мені по коду сюди, я зараз у Ендрю. Вісімсот три п'ятнадцять сорок вісім. І тримай трубку до трубки. Я… Ми чекаємо, чекаємо, Росіто. Це так важливо для нас…

Через дві години Пілар вийшла з квартири. В машині її чекав Глебб. Навпроти стояв звіроподібний «форд», повний пасажирів у капелюхах.

— Ну? — спитав Глебб. — Як?

— Знаєш, мені жаль його.

— Мені теж. Але все-таки ти його поклала?

— Мені його жаль, — повторила Пілар. — Дай мені, будь ласка, сигарету, в мене кінчились.

— Жалій Розумного, гвапенья. Як-не-як, він — твій компаньйон. Ми робимо жорстоке діло, і треба вміти контролювати серце.

— Я не поклала його, Джон. Це було б протиприродно, повір, я жінка, я це відчуваю краще. Ти помилився в розрахунках.

— Я не помиляюсь, коли роблю ставку на чоловіків. А як він поставився до того, що може бути скандал?

— Він навіть не спитав про це. Немовби й не чув. А може, не зрозумів.

— Гаразд. Як ти думаєш, він прийде до тебе завтра?

Пілар заперечливо похитала головою.

— Він не прийде, Джон. Він завтра ж вилетить до Москви.

— Їхній літак відлетів сьогодні, лишається п'ятниця.

— Він полетить будь-яким рейсом.

— Їм не можна. Вони літають своїм рейсом. Він нікуди завтра не полетить…

— Поїдемо?

— Не поспішай. Я стомився…

— Чого б то?

— Бо ждав тебе, Пілар. Я дуже стомився, ждучи тебе, дівчинко. Я стомлююсь, коли ти працюєш. Це дуже нелегка робота — ждати…

Через три години Глебб одержав запис розмови Зотова з Росітою; вона з'єднала його із старим Вінтером; чути було дуже погано, але все-таки Зотов почув: «Оленьки вже немає на світі».

Через три години сорок хвилин Глебб приїхав у «Хілтоп» і піднявся в бар — він знав, що Пол Дік зараз там, п'є своє пиво й пише фломастером на серветках. Глебб був здивований, коли зрозумів, що той пише не кореспонденції, а вірші.

— Привіт, Пол, п'єте на самоті і не знаєте про скандал у нашій богадільні?