Аріель кивнув:

— Гуґін і Мунін. Це означає «думка» і «розум».

— Бабуся теж так казала. Воронами, яких він посилав по світу, були його думка і розум.

Аріель знову кивнув, а тоді сказав щось досить дивне:

— Певно, пригадуєш, як ми розмовляли про «внутрішнє око», яке має кожна людина, однак найбільше значення воно має для сліпців. Воно теж складається з «розуму» та «думки». Гуґін і Мунін були ще внутрішнім оком Одіна.

Сесілія дивилася на нього широкими очима. Чому це не спадало їй на думку раніше?

А ангел Аріель продовжував:

— Бог — усезнаючий. Крім того, він може бути присутнім у багатьох місцях водночас. Одін не мав такої сили, зате у нього були ворони. Так він теж став майже всезнаючим.

Сесілія знову показала палкою на долину внизу.

— Бачиш усі ті обійстя? — запитала вона. — Майже в кожній хаті я когось знаю. Там, унизу, школа…

Біла стрічка, що в’ється по долині, — річка. Вона називається Леіра. Маріанна живе у жовтому будинку з іншого боку річки.

— Я знаю, Сесіліє.

— Унизу ліворуч видніються вогники села Клефти, а гора ген там називається Відьомською. Єссгейм в іншому напрямку.

— Усе це я знаю, — знову повторив Аріель.

— А там видніється наша стодола. З-за великої сосни зі світелками визирає крайчик нашого будинку. Вікно ліворуч на другому поверсі — то моя кімната.

— Через те вікно я проходив уже не раз, — сказав Аріель.

Він завис кілька сантиметрів над землею, щоб, доки вони розмовляли, бути на рівні Сесілиних очей. Його блакитно-зеленаві сапфірові оченята блистіли в місячному світлі.

— Якби ти зараз стояла біля вікна і дивилася на верхівку Воронового пагорба, то змогла би побачити нас на вершині. Тоді б ми тобі, мабуть, помахали руками.

Сесілія аж прикрила рота долонькою. Ну, хіба це не містика? Вона відчувала: щось тут не те, але не могла до кінця збагнути, що ж саме.

— Тато щохвилини може увійти до моєї кімнати подивитися, чи я сплю. Якщо він зараз прийде, то перелякається. «О, ні, — скаже. — Пташка вилетіла з гнізда».

— Хочеш, я подивлюся, чи він спить?

— А ти можеш?

Аріель зник, і Сесілія зосталася сама між небом і землею. На кілька секунд їй здалося, наче вона втратила брата-близнюка, та наступної миті він знову стояв поруч.

— Обоє сплять, — запевнив ангел. — Мама лежить, сховавши лице у ямці татового плеча. Будильник наставлено на пів на четверту.

Сесілія полегшено зітхнула:

— Як яскраво світить місяць!

— Це тому, що усе навколо темне. Коли світло світиться у повній темряві, не пропадає жоден промінчик.

— Але ж місяць, власне кажучи, посилає не своє світло, — докинула Сесілія. — Він віддзеркалює сонячні промені.

Аріель урочисто кивнув:

— Але й сонце не посилає своє світло. Воно — тільки дзеркало, що позичає сяйво у Бога.

— Справді?

— Не бійся, дурника з тебе не роблю.

— Я розумію… Просто ніколи не думала, що сонце позичає світло у Бога, так само, як місяць у сонця.

Вона сперлася на палиці й задивилася на сніг у долині. Коли знову глянула вгору, Аріель уже злетів вище і тепер витав просто перед нею.

— Ти також позичаєш своє сяйво у Бога, Сесіліє. Ти теж дзеркало Бога. Бо що ти без сонця а що сонце без Бога?

Сесілія усміхнулася:

— То й я є маленьким місяцем?

— І саме в цю мить осяваєш мене.

— Ти дивно оповідаєш. Усе звучить так урочисто, аж мені мурашки сипнули поза спину.

— Говорячи про небесну красу, не уникнути дрібки урочистості.

— То, може, розкажеш, нарешті, про небо?

— Я уже почав свою розповідь.

Він показав рукою на небесне склепіння. Місяць світив так ясно, що видно було лише кіль блідих зірочок.

— Перш за все мусиш збагнути, що ти уже на небі, — сказав він.

— І оце небо?

Ангел Аріель кивнув.

— А що ж іще? Земля — тільки маленька пилинка у безмірному небесному просторі.

— Ніколи про це так не думала.

— Це — Небесна Земля, Сесіліє. Райський сад, де живуть люди. Ангели живуть деінде.

— У всесвіті?

— Можливо, і у всесвіті, це не має значення.

Сесілія знову оперлася на лижні палиці й задивилася на сніг.