Поезії
Читать

Поезії

Стихи и поэзия

:

поэзия

.
2011 г.
Аннотация

І.Я.Франко

СТАРА ПІСНЯ

У хви­лю за­ду­ми стає пе­ред мною Те ско­ва­не людське нуж­ден­не життє, Стає мо­ги­лов тем­ною жи­вою І важ­ким стог­нан­ням сер­це моє рве. І хо­лод смер­тельно­го бо­лю й роз­пу­ки Стиска моє сер­це, за­тем­нює світ; Безсильні, безрідні опа­ду­ють ру­ки, Життя зав'ядає, мов в сту­дені цвіт. Усюди, усю­ди, де око лиш гля­не, Де звер­неться ву­хо, все чу­ти од­ну Відвічную пісню: ой жит­тя по­га­не! А як би нап­ра­вить, ніяк не збаг­ну! Учені го­во­рять: "Дав­но ми се знаєм І знаємо навіть при­чи­ни біди, Ба навіть віддав­на пра­цюєм, ста­раєм, Щоби кінець ли­ху зро­би­ти! Заж­ди! Невдовзі по­ба­чиш сам чор­не на білім, Облічене циф­ра­ми все до ця­ти, - Будущого пітьму ми світлом розвієм, Всім бу­де вигідно та ве­се­ло йти!" А прості го­во­рять, - ні, прості нічо­го Не ка­жуть, мов мо­ви не­має у них, - Лиш сто­гонів мно­го і сліз гірких мно­го, Зневір[и] та смер­тей і болів страш­них. Вони навіть, бідні, ніко­ли не взна­ють Про вас, щирі душі, що сте­ли­те путь Новим по­колінням, - стог­ну­чи вми­ра­ють, До царст­ва бу­ду­що­го, знать, не ввійдуть! Хоч ра­ду­ють ду­шу знан­ня та на­уки, Та тяж­ко ж то ба­чить го­лод­не ди­тя, Чуть со­тень стог­нан­ня і ти­сячів му­ки Та пісню відвічну про го­ре жит­тя.

Написано д[ня] 19 цвітня 1878, досі не дру­ко­ва­но.

АХ, КОБ Я БУВ МУ­ЗИ­КАН­ТОМ...

Ах, коб я був му­зи­кан­том І то­ном ря­ди­ти умів, То я б твої сльози пер­лові На му­зи­ку всі пе­ревів. Слова твої, сер­це ко­ха­не, То був би сум­ний по­ло­нез, А тьохкан­ня сер­ця - шнельполька, Що бу­рею тактів іллєсь. А пог­ляд очей твоїх яс­них, То був би кад­риль чарівний, Твої ж поцілуї га­рячі, То вальцер бе­зум­но-шум­ний! Та що ж, я не му­зик, не вмію Творити чуд­них об­разів, Лиш знаю, що ми цілу­ва­лись Серед яли­це­вих корчів.

1880

ЗНОВ РІК МИ­НУВ. ЗНОВ КРОК ОДИН ВПЕ­РЕД...

Знов рік минув. Знов крок один вперед ступило всім нам дорогеє діло, і хоть збільшився людовладців гнет, ми дальший крок підем робити сміло, і як гора не спинить вихру лет, не спинить тьма, щоб світло не зоріло, так гніт, надсилля ані самоволи бойців за волю не зжене із поля. Знов рік минув! При вході в рік новий погляньмо взад, на те, що ми пробули, згадаймо, браття, кождий крок кривий, всі помилки, що важко промайнули, і кождий вдар нещастя громовий, і сли з нещасть пробутих ми здобули на дальшу путь собі живу науку, то в них найдем будущих вдач поруку. Злічім і кождий луч нового світла, що прояснив наш розум в рік отсей! І кожда в нім хвилина, що огріта сердечною любвою до людей, і кожде слово братнього завіта, і чесне діло, й ясний взгляд очей - се скарб живий! Щаслив, хто в жизні пути багато сього скарбу вспів здобути! Злічім, брати, і тих борців за волю, що сей рік в бою правім полягли, вшануймо пам'ять їх святов сльозою і на политій кров'ю їх земли за їх слідом, за провіднов звіздою ідім туди, куди вони ішли; хоть прийшлий рік і нам такую ж долю зготовить, сміло йдім в війні за волю!

В СА­МОТІ, ГРИ­ЗОТІ...

В самоті, гризоті Давні сни золоті Розійшлись, розплились, Наче дим по лугах, І вже ти, як колись, Не являєшся в снах! І не раз в сумний час Гадка чорна летить: Що невже ж ти нараз Перестала любить? І не раз ми ся снить, Що горов надо мнов Сяє місяць блідий, Пахне свіжов травов, Ліс шумить молодий, Вдалі потік журчить, А довкола хрести, Другий ліс кам'яний. І здаєсь ми, що ти Тихо-тихо лежиш Під хрестом, під травов, І на місяць глядиш. Але ні, гляну знов - І твоє й не твоє Те могильне лице!.. Ні, не ти се лежиш Під хрестом, під травов!.. Ні, і не за тобов Я тут плакать прийшов! Се лежить тут моя Затолоченая, Схоронена любов!

ЕЙ, ДУ­МИ ЗО­ЛОТІЇ...

Ей, ду­ми зо­лотії, Насіння чис­те, Коли ваш плід доспіє І во­ля блис­не?.. Глядіть, бра­ти, дов­ко­ла: Весна йде з не­ба! Не справ­ле­но ще по­ля, Як то­го тре­ба; Не вки­не­но ще всю­ди В ріллю насіння, А се ще пра­ця й тру­ди На по­коління! Хто сіє, той не за­раз Збирає пло­ди, І овоч рве не за­раз, Хто сад го­ро­дить; А той, хто кров'ю влас­нов Зливає ни­ву І сіє в ню зав­час­но Думку прав­ди­ву, Чи мо­же він жа­да­ти Такого ди­ва, Щоб завт­ра вже зби­ра­ти По сівбі жни­ва?..

4/IV

ШЕВЧЕНКО І ПОКЛОННИКИ

Апостол прав­ди і на­уки, Котрого ждав ти день по дню, Прийшов, прос­тяг по­тужні ру­ки, - І легіон ім'я йо­му. Но ті, що зма­леньку кор­ми­лись Дум твоїх скорб­них мо­ло­ком, Що всьому світові хва­ли­лись Тобою, с в о ї м співа­ком, Ті, як но­во­го гос­тя вздріли, Позатикали ву­ха всі, А то й в поліцію побігли, Низькопоклонники твої.

5/IV

ТИ ЗНОВ ОЖИ­ВАЄШ, НАДІЄ!

Ти знов ожи­ваєш, надіє! Світліє ду­ша, мо­лодіє… І сер­це живіше б'є в гру­ди… О сер­це! О во­ле! О лю­ди! До мої тюр­ми по­ра­ненько Застукала во­ля ле­генько: "Встань, си­ну, вже день далі бу­де!.." О во­ле! О сер­це! О лю­де! О во­ленько-ма­ти, єди­на, Завчасно збу­ди­ла ти си­на, - Тягяр ще ле­жить ми на гру­ди… О сер­це! О во­ле! О лю­ди! Тягар той ми віддих спи­рає, А ру­ки лан­цюг ми три­має, - Тягар се людської осу­ди… О во­ле! О сер­це! О лю­ди! Но во­ля лиш шеп­ну­ла сло­во, І я підійма­юсь на­но­во, - Проч пу­та й тяжкі пе­ре­су­ди! О во­ле! О сер­це! О лю­ди!

12/VI. Стрий

МЧИТЬСЯ БЛИС­КУ­ЧА КА­РЕ­ТА...

Мчиться блис­ку­ча ка­ре­та, Гордо в ній дуєсь ба­гач, Гуркотом своїм ко­ле­са Людський заг­лу­шу­ють плач. Плач, що ріков без­ко­неч­нов Ллється ко­ле­сам услід, Плач, що ви­па­лює довгі Борозди в ли­цях сиріт. Руку прос­тяг до ка­ре­ти Старець-каліка хро­мий… "Пане, то­ва­риш твій давній Просить о да­ток ма­лий! Тямиш, у бою кри­вавім Поруч ішли ми оба… Спис, що влу­чав в твоє сер­це, В мой­ому тілі заст­ряг!.." "Проч, ти, влізли­вая жа­бо!" - Крикнув му згор­да візник, Свиснув батіг… но зглу­шив тук ка­ре­ти Болісний бідно­го крик. Тільки ли­це на­боліле, Уст по­марнілих склад­ки, Тільки по­сивілий во­лос, Жили су­хої ру­ки. Голосу дрож хо­ро­ви­та, Наче тер­ни­на, в той миг В сер­це встряг­ли ба­га­чеві, - Він не за­бу­де о них! Серед гульні і утіхи Месником ти­хим, грізним, Серця пе­ку­чов гри­жею Стануть во­ни пе­ред ним. В лю­бих ро­ди­ни об­нят­тях Враз він по­ба­чить на миг Змінені ли­ця ко­хані І - клей­мо бо­лю на них. Під час ба­га­тої уч­ти Погляд ста­ре­чий, німий Хвилями в сер­це за­ко­ле, Острий, мов ніж ле­дя­ний. В сні він ча­сом му з'явиться, Старець об­дер­тий, хро­мий: "Пане, то­ва­риш твій давній Просить о да­ток ма­лий". А ко­ли в ло­жах пу­хо­вих Скону поч­несь бо­ротьба, - В хвилі послідній стрінуться Давні то­ва­риші вба. Ще раз узд­рить ті ус­та він, Очі ті зсохлі, без сліз, - Но не заг­лу­шить вже сто­ну Грохіт ка­рет­них коліс.
в официальном магазине Литрес

Без серии

Перехресні стежки
Boa Constrictor
Мойсей
Том 11. Поетичні переклади та переспіви
Святий Валентій
Поезії
Із літ моєї молодості
Semper tiro
Заєць та їжак
Заєць і ведмідь
"З вершин і низин" (1887)