Для з’ясування суті питання повернімося до першоджерела – власне до Закону Божого. Для цього відкриймо другу книгу Біблії, “Вихід”, і прочитаймо 20-й розділ з 8-го вірша:

“Пам’ятай день суботній , щоб святити його!

Шість днів працюй і роби всю працю свою,

а день сьомий – субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх.

Бо шість днів творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його” (Вих. 20. 8–11).

Через ряд певних причин протестантизм (і, нажаль, сучасне православ’я здебільшого також) впав у буквалізм, по букві трактуючи Святе Письмо, забуваючи слова “апостола народів” Павла: “Буква вбиває, а дух оживляє” (див. 2Кор. 3.6). Таке буквальне тлумачення Писання й призвело до хибного розуміння самого акту творення.

Адвентисти сьомого дня (як і представники інших “юдействуючих”) тлумачать шість днів створення світу як буквальні шість днів (тобто шість діб по двадцять чотири години). Будь-яка неупереджена людина одразу зазначить у такому трактуванні першого розділу книги “Буття” як мінімум декілька слабких місць, цілком достатніх для його спростування. По-перше, слово, яке перекладачі Біблії переказали як “день” староєврейською мовою (мовою гебру – іврит, що нею написане П’ятикнижжя Мойсеєве), звучить “йом”, і означає також період, етап. Тут мова іде, поза всяким сумнівом, про шість великих періодів, етапів (“днів”) створення світу. І кожен з цих етапів тривав тисячі, мільйони, мільярди років. Бо хто виміряв день Господній?

“Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день!” (2Петра 3.8); “Бо в очах Твоїх тисяча літ, – немов день той вчорашній, який проминув...” (Пс. 89(90).4).

Отже, як бачимо, не творив Господь світло в понеділок, твердь у вівторок, море в середу, а світила у четвер. Та Йому це було й не потрібно. Господь – Творець, але Він же і Законодавець! І немає сенсу Йому порушувати власні закони – об’єктивні, вселенські закони розвитку (“еволюція” – латинською evolutio, від evolvo – “розгортаю”). Хоча, безумовно, можна спробувати зобразити Бога таким собі всемогутнім штукарем що, сплескуючи у долоні, миттєво творить Всесвіт. Та й прикрити подібне казково-байкарське тлумачення є чим. Для цього достатньо скористатися цитатою із Святого Письма: “Нічого для Тебе нема неможливого!”, і орудувати нею як універсальним прикриттям своїх наївних поглядів та догм.

По-друге, слово, яке в наших бібліях записане як “субота”, в дійсності звучить як “шабат”, і означає “спокій”. Насправді необхідно просто перекласти це слово на українську мову, і все стане на свої місця! Бо перекладачі Біблії на мови світу, зокрема на українську, перебуваючи у тому-ж таки полоні букви, уявляючи шість днів творення як буквальний тиждень, залишили гебрейське “шабат”, “день спокою”, в інтерпретації “субота”.

Як же насправді звучить четверта Заповідь українською мовою?

“Пам’ятай день спокою , щоб святити його!

Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – день спокою для Господа, Бога твого...

тому поблагословив Господь день спокою і освятив його”.

Тепер зрозуміло, що навіть у буквальному значенні четверта Заповідь говорить не про суботу, а про сьомий день. І, якщо в Україні першим днем тижня є понеділок то, відповідно, сьомим – неділя! Це то і є субота Господня, мовою гебру “шабат”, українською – “день спокою”. І в цей день ми відпочиваємо від усієї праці своєї, і цей день присвячуємо Богові. Якби жили ми в Ізраїлі, де робочий тиждень починається з неділі (неділя за єврейським календарем – перший день тижня), то сьомий день випадав би у нас на суботу. Але поза як ми живемо в країні, де перший день – понеділок, то і сьомим днем у нас є саме неділя.

Тепер повернімося знову до Святого Письма. Підтвердженням того, що біблійною мовою субота – то не день тижня, а день спокою, є те, що в старозавітній Церкві існували поняття суботнього місяця (сьомого місяця року) і суботнього року (сьомого року, року прощення або відпущення). Але ніде не бачимо місяця чи року-понеділка, року-вівторка, року-середи...

Наведу іще декілька на мою думку цікавих аргументів на користь того, що поняття “єврейська календарна субота” і “субота Господня” – далеко не тотожні. Як сказав Господь:

“Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи,

а тому то Син Людський (тут – Христос) Господь і суботі” (Мк. 2.27–28)...

Під час богословських дискусій на тему суботи наші брати адвентисти постійно наголошують, що субота дана людству від створення світу. На підтвердження цієї тези, як правило, наводяться слова з Писання:

“І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.