І зробиш два золоті херувими (херувим – “відання” – ангел розуміння істини), – роботою кутою зробиш їх з обох кінців віка.

І зроби одного херувима з кінця звідси, а одного херувима з кінця звідти...

І будуть ті херувими простягати крила догори, і затінювати своїми крильми над віком, а їхні обличчя – одне до одного; до віка будуть обличчя тих херувимів... ”;

“А скинію зробиш із десяти покривал із суканого вісону, і блакиті, і пурпуру та з червені. Херувими – мистецькою роботою зробиш ти їх... ”;

“І зробиш завісу з блакиті, і пурпуру, і червені та з суканого вісону. Мистецькою роботою зробити її, з херувимами” (див. Вих. 25.17–21; 26.1; 26.31).

Як бачимо, були священні зображення в скинії свідоцтва – пересувному старозавітному храмі. Були вони і в постійному соломоновому храмі (див. 3 Царств (1 Царів), 6 розділ, 23–29 вірші). Таким чином, стає зрозумілим, що заборона зображати і поклонятися усіляким подобам стосується неправдивих зображень, що суть були ідолами, а не істинних, які зображали мовою мистецтва, мовою символів духовні образи, що їх показав Господь Мойсею, піднявши його на висоти Божественного осяяння: “І дивись, і зроби за тим зразком, що тобі показувано на горі” (Вих. 25.40). Таким чином, усі цитати, що їх використовують іконоборці на підтвердження своєї позиції, стосуються саме неправдивих зображень – предметів поганського ідолопоклоніння (див. Вих. 32.4 – золоте теля; Левит, 18 розділ, 21 вірш – Молох; Числа, 25 розділ, 3 вірш – пеорський Ваал; Суддів, 2 розділ, 13 вірш – Ваал та Астарта; 3Цар.(1Цар.) 18.21–29; 1 Коринфянам, 8 розділ, 4–6 вірші; Єремії, 10 розділ тощо).

Іконошанування є зовнішнім видом Богопоклоніння і належить до обряду православної церкви. “Обряд” – церковнослов’янською мовою “одяг”. Одягнутися – обрядитися. І коли представники однієї конфесії виступають проти обряду іншої – це нагадує ситуацію, коли одна людина неприязно ставиться до іншої тільки через те, що та одягнута не так, як вона. Сказав Господь: “Чи ж не більше... від одягу тіло?” Чи ж не більше від обряду тіло Христове, церква, громада, люди, які є членами цієї громади? А від тіла – душа? Власне дух смирення й любові, який повинен панувати в громадах народу Божого? Ікона не підмінює собою Бога, вона, за влучним виразом митрополита Макарія, є “видимим образом невидимого Бога”.

Безумовно, можна помолитися і перед голою стіною, і Господь почує молитву. Але почує лише тоді, коли, за словом святителя Феофана Затворника, “серце зігрілось, і тепло до Бога взиває”. А цього стану, безперечно, легше досягти, коли перед очима не тріщини на штукатурці, а зображення якоїсь євангельської події, дорогих серцю кожного християнина образів Господа нашого Ісуса Христа, символічні зображення Бога Отця, Всесвятого Духа, біблійних персонажів. До речі, храми перших християн (починаючи з катакомб) мали багато таких зображень.

Ікона – це Біблія, мальована фарбами. Зображення на іконах точно відповідають образам, змальованим у Святому Письмі. І як Святе Письмо, по суті своїй, є глибоко символічним, так і ікона подає біблійну символіку, але не буквами на папері, а мовою фарб. Ікона – це одна з форм благовістя та богослів’я! Бог Отець зображається на ній як “Ветхий днями”; Дух Святий – “у вигляді голуба”; безплотні “службові духи”, ангели – як прекрасні юнаки з крилами, що символізують швидкість виконання Волі Божої. І як під час читання уривків із Святого Письма ми надихаємося Словом Божим, так і під час молитви перед іконою душа віруючої людини приходить до стану піднесення, дух її возноситься до висот молитовного єднання з Божеством. Отже, ікона – це не що інше, як засіб для підняття молитовного стану християнина (а не фотографічне зображення небожителів і, тим більше, аж ніяк не ідол). Бо й чудотворними називаються ікони не тому, що вони самі по собі творять чудеса (дерево, скло і фарба творити чудес не можуть), а тому, що під час молитви перед цією іконою, завдяки високомистецькому зображенню, що його створив богонатхненний іконописець, і яке підняло дух, піднесло віру молільника, – по вірі його Господь учинив чудо зцілення або яке інше...

Нарешті, щодо підміни слави нетлінного Бога. Істинна Церква ніколи не робила такої підміни. Як портрет царський не відміняє царя, так і святе зображення не відмінює Христа Бога, Якого і нагадує нам свята ікона.

Отож, дамо відповідь на запитання: для чого православна церква використовує у своєму богопоклонінні священні зображення? Ікони в нас, по-перше, для нагадування про Бога, про священні події, повчальне життя Господа і угодників Божих. По-друге, для викладення вчення Божого. По-третє, для збудження релігійного почуття в нас. І, нарешті, для прославлення Бога мистецтвом, як прославляємо Його також співом псалмів та музикою.

ПОВНЕ ЗАНУРЕННЯ

Запитання: Як правильно вимовляти: “Хрещення”, чи “Хрищення”, і яке духовне значення цього слова?

Відповідь: Слово “хрещення” у першоджерелі (а Священне Писання Нового Заповіту було написане по-грецьки, за винятком Євангелія від Матвія, яке, згідно з переказом, написане давньоєврейською чи арамейською мовою і згодом перекладене на грецьку) звучить як “баптисма” і означає “занурюю”, або “повне занурення”.

Обряд повного занурення з метою оновлення, переродження, прийшов з глибини віків, і був відомий задовго до Івана Хрестителя. Він практикувався як язичниками, так і юдеями. За часів Римської імперії патрицій, набувши собі раба, занурював його повністю у воду, і після цього давав нове ім’я. Означений обряд символізував те, що віднині ця людина – його раб, і минуле життя її ніби “змивається”, повністю стирається. Рабовласник давав рабу нове ім’я на знак повної приналежності собі.

До речі, про зміну імені на знак зміни володаря у старозавітні часи ми можемо прочитати і на сторінках Біблії. Так в 4-й книзі Царств (2-га Царів), 23 розділ, 34 вірш, згадується історія Ел’якима, сина царя Йосії, якого фараон Нехо перейменував на Єгоякима, поставивши царем замість брата його у 609 році до Різдва Христового. З омовінням, зануренням (єврейською “атбала ”, або “тевілла”) ми зустрічаємося у багатьох місцях Старого Заповіту. Це слово використане в книзі Буття, 35 розділ, 2 вірш; Левит, 8 розділ, 6 вірш; 16 розділ, 4 вірш; 17 розділ, 16 вірш; Ісаї, 4 розділ, 4 вірш; Єзекіїля, 36 розділ, 25 вірш; Захарії, 13 розділ, 1 вірш тощо.