Сисой. Мамаша, не силуйте меня на кривобокой жениться!

Вареник. Та ви б спитали, пані, чи я ще оддам свою дочку за вашого йолопа!

Дзвонарська. Ах, боже мій! Що ви?

Вареник. Мовчи! (До Зіньки). Скидай мені зараз цю панську зброю!

Дембицька. Це ж ви мені посовітували до мужви немитої вдатись! Понімають вони благородне обращеніє!

Сисой (показує пальцем на Дзвонарську). Обморок скажений!

Дзвонарська (спалахнувши). Ах ти, свинячий виплодок, халдей прокажений, жебран, голодранець!

Дембицька. Ай, ай!

Вареник. Нічого у мужви і пороги оббивати!

Зінька з Наталкою вийшли до другої кімнати.

Дзвонарська. Та ти з твоєю мамою, бабою, тіткою, дядиною - п’яти моєї не стоїте!

Дембицька. Я не стою?! Я не стою?! Ах ти, дячківська покидька! Я стовбова! Стовбова!

Дзвонарська. Я з настоящего коліна і почти при грапськім домі жила! А ви запотилишників їсте по панських прихожих! Плюнула й розтерла, от що!

Сисой. Позвольте, мамаша, я єй плюну!

Дембицька. Шапку бери скоріш! (Задихаєтьсяз злості).

Вареник. Ач, приїхали нашими замозоленими грішми свої дірки латать! Он бог, он вам і порог!

Дембицька. А ви справді думали, що вас треба, вас по салонах приймають, що ваших бокатих дочок шукають! Мужва нетесана! Гроші тільки у дурнів виманюють!

Вареник. Ех ви, голодні зажери! Хизуєтесь своєю пакістю. Щоб мої й очі вас не бачили!

При остатній мові Овсій, Зінька і Наталка показуються в дверях.

Сисой. Мамаша, она... не такая... ето костюм...

Дзвонарська. Самаряне обдерті! Я для них клопотала з жалості, а вони - скажіть на милость - пани!

Дембицька. Тьфу! Сваха задрипана! Пошукайте тепер, хто-то вашу виставку візьме?

Овсій. Дозвольте! Я їм виставку зроблю!

Вареник. Моєї дочки ніхто не візьме? Та з вашого брата всяк мені в ноги поклониться: я за нею двадцять тисяч карбованців зразу даю...

Сисой. Мамаша! Она не кривобокая: ето - турнюр!

Дембицька. А, ошибка... що ж?.. Я перепрошу...

Вареник. Хто цурдур? Женіть цього цурдура! Гетьте з хати!

Овсій. Пожалуйте!

Сисой. (показуючи на Дзвонарську). Ета все... ето чучело!

Дзвонарська. Ах ти хальора, шкилета! (Плює).

Дембицька і Сисой тікають. Чути галас собак.

Ті ж без Дембицької і Сисоя.

Вареник. Спасибі тобі! Наградила!

Дзвонарська. Хто ж його знав, що такий вийде акахвист: я думала, що вони настоящі дворане, а вони - пхе!

Вареник. Думала!

Дзвонарська. Знайдуться ще благородніщі!

Вареник. І речі про них не заводь! Мало сорому ще прийняв? Мало тобі?

Зінька. А все через ті моди... (Плаче).

Дзвонарська. Що ж? Я всякі моди потраплю... папонька... Конешно, не їм...

Вареник. Мовчать! Щоб мені тих мод і не пахло тут! Не плач, дочко! Тебе всяк візьме, але годі тих модних!

Зінька. Тату, голубчику!

Дзвонарська. Содома і Гоморра!

Вареник. Геть, щоб і духу твого!..

Дзвонарська (плаче). Ви завьожди так обиждаєте... Не по-благородному...

Вареник. Годі витребеньок! Щоб ані писнула! За простого оддам!

Зінька. Таточку ріднесенький!

Вареник (обніма). Знаю.

Наталка. А музика як?

Дзвонарська. Без благородних... баль?!

Вареник. Геть!

Дзвонарська з ляком вискакує.

Вареник. Не лишні, а якраз упору! Що я, без ваших паничів не буду гуляти? О! Тепер загуляю так, що й чортам душно стане у пеклі! Гей, Наталко, Свириде, Вівде, Овсію, кличте музику! Пийте, їжте! Частуй усіх, дочко, матері їх ковінька!