Наталка. Не тягніть більше, бо ще задавите!

Овсій. Чого батько дивиться? Розбійниця! (Пішов).

Дзвонарська. Поговори, поговори! (До Зіньки). Ходім до кімнати,- там спочатку надінем нагрудничок, а далі й станок.

Наталка (як Зінька повернулась іти). Ой, ой! По спині чисто тріснуло!

Дзвонарська. Царице небесна!

Ті ж і Вареник.

Вареник. Ідуть уже. Чи все готово?

Дзвонарська. На кухні все; а я Зіньку зараз приберу... та й ви б прибрались.

Вареник. А я ось зараз, тільки кріселка поправлю...

Дзвонарська. Наталко! Прибери пляшки! Підмети! Ой, ой! Боже мій!

Гвалт. Вибігають до кімнати.

Наталка. Підмети! (Кида віхоть). Хай йому чорт, я боюсь! (Тіка).

Дембицька і синок її Сисой.

Дембицька (убрана з викриком). Прошу тебе держатись достойно... Хустку до носа взяв?

Сисой. Да, взял, мамаша, только ето ужас: совсем простая халупа... воняет чем-то.

Дембицька. Конечно, хлопи... але богаті... тепер через них можно состояніє зробіть: зажити по-шляхетськи... Одкоті бручки!

Сисой. Стоїть лі для мужви... (Обсмикується).

Дембицька. Ціхо! Який ти ще дєцко! Нужно тобі понравіться - і ми богачі; не будем поневіряться у пані маршалкової - я за економку, а ти - за попихача. Тогди ми покажем форс, проше пана! Витрі лобік - замарався...

Сисой (витираючи). Только, мамаша... ну, как же ето... у меня жена будет Хівря? У нея і руки порепані, і ноги, верно... смеяться все будуть...

Дембицька. О, мой аньолок невінний! То пусте: в висівках откупаємо... а з денег не смеются... не ковиряй у носі!

Сисой. Да что ви, мамонька...

Дембицька. Застьобнісь... Ідуть, кажеться...

Ті ж і Вареник, Зінька, Наталка і Дзвонарська.

Дембицька (важно). Столбова дворянка, родственниця пані маршалкової, вдова Дембицька. А ето мой син Сисой, что дает большие надєжди по службе... прошу любіть і жаловать.

Дзвонарська (цілується). Настоящі дворане, мовляв, січас глянути... моє поштеніє!

Вареник. Дуже, дуже радий! Позвольте ручку! (Цілує). І синочок? Дозвольте поцілувати?

Сисой. Мамаша?

Дембицька (тихо). Утрі ротік...

Вареник (цілує Сисоя). А це дочка моя старша, Зінька.

Зінька ховається все за батька чи за Дзвонарську.

Сисой. Как? Мамаша! (Тихо). Ето чучело?

Дзвонарська. Зіновія.

Вареник. Та й Зіновія, а по-нашому Зінька, або Варениця, стало буть, Вареникова дочка. (До Зіньки). Чого ти ховаєшся: не вкусить.

Сисой (фирка). Каламбурно!

Дембицька. Сося.

Дзвонарська. Звиняйте уже - засоромилась, потому - чистоплотіє... да ще перед таким кавалером...з мамочкою знакомі, а з вами ще: Орина Власівна Дзвонарська, бившая дщерь протопопа, жила з младенства почти при грапськім домі, а уже потім нещастія ради... Прошу покорно! (Простяга руку під носа).

Сисой. Мамочка! Что же ето!

Дембицька. Пожми! (До Дзвонарської). Дєцко єще!

Вареник. Прошу покорно!

Всі сідають манірно. Наталка ховається за батька.

А оце моя менша дочка!

Дембицька. А-а! Скажіть!

Вареник. Не чіпляйся-бо за полу! Підійди поцілуй ручку!

Наталка. Не хочу!

Дембицька. Дика!

Дзвонарська. Не встидайся: зроби книша! (Сіпа її).

Дембицька. Сося!

Наталка. Геть к чорту!

Дембицька. А цо? Однако!

Вареник. Чи ти не здуріла? Га?

Дзвонарська. Ай, ай, ай!

Наталка (тікаючи). А чого він чіпляється, слинявий!

Вареник. Цить мені!

Сисой. Віскрява!

Дембицька. Дуже розпустили... Звісно, в простоті...

Дзвонарська. Балована!