Пісні
вернуться

Руданський Степан Васильевич
Шрифт:

26 сент[ября]

ПОЛЮБИ МЕНЕ

Лисий я, во­лос­ся спа­ло, Решта білая, як сніг, Недалеко моя яма, Та я в яму ще не ліг; Що збіліло - за­ма­люю Ще й но­во­го на­куп­лю - Полюби ме­не, дівчи­но, То-то я те­бе люб­лю! Небагато в ме­не мізку, Та і пус­то в го­лові, Та я змал­ку оже­нив­ся На ба­гатій удові; І я собі узяв гроші, А бог - ми­лую мою - Полюби ме­не, дівчи­но, То-то срібла на­даю! Не ло­жив я свої шиї На прав­дивії ва­ги, Погнув її не їдно­му Аж до са­мої но­ги. Зато те­пер, як бин­да­ми, Собі шию обів'єш - Полюби ме­не, дівчи­но, То-то сла­ви на­жиєш! Скаменіло моє сер­це, Хоч і м'якше не бу­ло, Як ди­ти­на - не га­дає, Що доб­ро і що то зло; Але за­то як ча­са­ми Кілька ка­пельок прий­му… Полюби ме­не, дівчи­но, То-то щи­ро обійму!

26 сент[ября]

ГЕЙ-ГЕЙ, ВО­ЛИ! ЧО­ГО Ж ВИ СТА­ЛИ?...

Гей-гей, во­ли! Чо­го ж ви ста­ли? Чи ду­же по­ле за­рос­ло, Чи ле­ме­ша іржа поїла, Чи за­ту­пи­лось че­рес­ло? Бадилля зсох­ло, вже й ва­литься, Леміш я доб­ре нас­та­лив, А че­рес­ло моє но­веє… Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли! Гей-гей, во­ли! Чи зсох­ло по­ле? Чи плуг у зем­лю не іде? Чи де­рев'яная по­ли­ця Тяжкої ски­би не зве­де? Земля пух­кая, плуг не стог­не І ски­бу доб­ре відва­лив, І бо­роз­на уже чорніє… Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли! Гей-гей, во­ли! Зо­ре­мо по­ле, Насієм яро­го зер­на, Пройде ра­зок тон­кеє ра­ло, І пробіжиться бо­ро­на. А там, ди­вись, зібра­лась хмар­ка, Дрібненький до­щи­чок по­лив - І ни­ва шов­ком зе­леніє… Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли! Гей-гей, во­ли! Зер­но поспіє, І за­ко­ло­сяться по­ля, І вер­не нам за піт кри­ва­вий Із лиш­кою свя­та зем­ля. Тоді зби­рай ко­лос­ся пов­не Та тільки гос­по­да хва­ли… Чого ж ви ста­ли, мої діти? Пора нас­та­ла! Гей, во­ли!

НЕХАЙ ГНЕТЬСЯ ЛО­ЗА...

Нехай гнеться ло­за, Куди вітер пігне, - Не пе­ча­лить во­на Ні те­бе, ні ме­не. Може, й тяж­ко її, Може, й спи­на бо­лить, Але бу­ря її З корінця не зва­лить; На бо­лоті рос­те, І сла­бая са­ма - Вона гнеться собі, Бо в ній си­ли не­ма; Вона гнеться собі І так вік про­жиє І без сла­ви, в багні, Як тра­ва, зог­ниє. Як тра­ва осо­ка Зогниє у багні, І хіба лиш ко­мар Заспіває по ній. Нехай гнеться ло­за, А ти, ду­бе, кріпись, Ти рос­ти та рос­ти, Не хи­лись, не кри­вись; Ти гли­бо­ко уг­либ Твердий корінь пус­ти, Гілля вго­ру роз­кинь, Ти рос­ти та рос­ти! І до пек­ла дістань, І у пек­ло заг­лянь, І до хма­ри дістань, І на не­бо пог­лянь. І весь світ об­ди­вись, І усе розпізнай; І що доб­ро­го є, Ти у се­бе впи­вай. І у силі, в добрі, Як ска­ла, зат­вердій І, як сто­рож-си­лач, Над зем­лею ти стій; І пташ­ки світові Защебечуть тобі, І співак одпічне, Заспіває тобі. А як бу­ря ли­ха Тебе з місця зіб'є Або хма­ра-го­ра Тебе гро­мом уб'є - Світ по­чує ту смерть, І повітря здри­жить, І ліси за­гу­дуть, І зем­ля зад­ви­жить; І пташ­ки про­ле­тять, Спогадають те­бе, І співак пе­рей­де, Не за­бу­де те­бе!

ПІСНЯ

Голе-голе моє по­ле! Де ж ви, ясні квітоньки? Позгасали, пос­па­да­ли, Як на небі зіроньки. І стеб­ло пе­ресх­ло, Як би­ли­на, по­ляг­ло. Діти-діти, мої квіти! Як пог­ля­ну я на вас, Серце мліє, ка­меніє, Що цвіли ви тільки раз. Раз рос­ли, раз цвіли І без долі опа­ли. Не для ділка сво­го бджілка Вас ізсса­ла, як ди­тя, - То жа­рою, як ма­рою, Перервало вам жит­тя. І ро­си ні сльози Не спа­да­ло для кра­си. І дівчи­на, як ка­ли­на, Вас не рва­ла на ко­су - Вас зірва­ли-розірва­ли Вітри буйні без ча­су! І без літ на весь світ Розпустили в'ялий цвіт. Доле-доле, моя до­ле! Верни ж мої квітоньки, Верни діти, мої квіти, Верни ж мої зіроньки! Але ба - не сівба! Не ми­не моя жур­ба!

26 де­кабр[я]

ЗВЕЛА МЕ­НЕ НЕ БІДА...

Звела ме­не не біда, Звела ме­не, Моя не­не, Звела ме­не не біда, А дівчи­на мо­ло­да. А дівчи­на, Як ка­ли­на, А дівчи­на мо­ло­да. Брівоньками зв'яли­ла, Брівоньками, Чароньками. Брівоньками зв'яли­ла, Оченьками спа­ли­ла. Оченьками, Зіроньками, Оченьками спа­ли­ла. Ой дівчи­но, не в'яли, Ой дівчи­но, Ти, риб­чи­но, Ой дівчи­но, не в'яли, Серця мо­го не па­ли! Серця мо­го Молодого, Серця мо­го не па­ли! Коли лю­биш - не жар­туй! Коли лю­биш, Та не гу­биш, Коли лю­биш - не жар­туй! Як не лю­биш - роз­ча­руй! Як не лю­биш, Тільки гу­биш, Як не лю­биш - роз­ча­руй!

ПІСНЯ

Згадай ме­не, ми­ла, Ранньою вес­ною, Як зав'яне квітка В те­бе під но­гою І за­сох­не до вес­ни, - Тоді ме­не, ми­ла, спом'яни! Згадай ме­не, ми­ла, Як пташ­ка заб'ється В залізную клітку, Сама розіб'ється І за­ги­не без ви­ни, - Тоді ме­не, ми­ла, спом'яни! Згадай ме­не, ми­ла, В тяж­кую при­го­ду, Як твоя об­руч­ка Звалиться на во­ду І не вий­де з гли­би­ни, - Тобі ме­не, ми­ла, спом'яни!

15 ав­гус­та

НЕ КИ­ДАЙ МЕ­НЕ...

Не ки­дай ме­не, Моя ча­роч­ко! Не же­ни ме­не Ти, шин­ка­роч­ко! Не же­ни ме­не, Дай упи­ти­ся. В те­бе, брид­кую, Улюбитися! Не без жінки я, Не без ха­ти я, Все у ме­не є, Відьмо кля­тая! Хліба до­си­та Маю в засіку, Маю во­ли­ка, Маю й пасіку. Моя ха­точ­ку - Повна ча­шеч­ка; Моя жіноч­ка - Мов та пта­шеч­ка; Та тяжкі мої Болі більнії, Бо не маю я Волі вільної!.. Запряжу во­ли - Потом ми­юся; Розпряжу во­ли - Набік хи­лю­ся; Повалюсь на бік - Не здріма­юся; Знов на пан­щи­ну Підіймаюся. Відроблю чу­же: "Жінко-душечко! Приголуб ме­не, Щебетушечко!" А во­на у плач, Розголоситься, На своє же­не, Бо й не про­ситься… Робиш - сил не­ма, Спина кри­виться, А во­на на те Та й не ди­виться. Робиш - сил не­ма, Похиляєшся, А во­на у плач: "Запиваєшся!" О, я п'ю те­пер, Жінко лю­бая, Не ки­дай ме­не, Чарко гру­бая! Не ки­дай ме­не, Моя ча­роч­ко; Не же­ни ме­не Ти, шин­ка­роч­ко! Не же­ни ме­не - Дай упи­ти­ся, В те­бе, брид­кую, Улюбитися!

НАУКА

Дочекався я Свого свя­тонька Виряджала в світ Мене матінка. Виряджала в світ Мати рідная І про­мо­ви­ла Мені, бідная: "Нехай, си­ну мій, Ми пра­цюємо. Нехай цілий вік Ми го­рюємо; Нехай сох­ну я, Тато гор­биться, Ти на світ пог­лянь, Що там ро­биться, - Та не всі ж, як ми, В землі ри­ються, - Може, є такі, Що і ми­ються; Та не всі ж, як ми, Димом ку­ряться, - Може, є такі, Що й не жу­ряться. Коли знай­деш їх, Милий си­ноч­ку, Ти скло­ни се­бе, Як би­ли­ноч­ку, Ти скло­ни се­бе, Як би­ли­ноч­ку, прос­те­ли се­бе, Як ряд­ни­ноч­ку. Спина з по­хи­лу Не іскор­читься, Чоло з по­ро­ху Не ізмор­щиться. Спина з по­хи­лу Не ізкри­виться, Зато сту­пить пан Та й по­ди­виться; Зато сту­пить пан На покірно­го І прий­ме те­бе, Як добірно­го. І в го­ди­ноч­ку - На дра­би­ноч­ку. І підеш тоді, Милий си­ноч­ку, І з па­на­ми сам Порівняєшся, В сріблі-зо­лоті Закупаєшся; В сріблі-зо­лоті Закупаєшся, З по­лем батько­вим Розпрощаєшся!" Але ста­ло­ся Друге свя­тонько: Виряджав у світ Мене ба­тенько. Виряджав ме­не, Путь по­ка­зу­вав, Говорив мен І при­ка­зу­вав: "Видиш, си­ну мій, Як пра­цюємо, Видиш, си­ну мій, Як го­рюємо. Кождий на світі На то ро­диться… Не ди­вись на світ, Що там ро­биться! І на пчіл пог­лянь: Є ро­бучії, Але й трутні є Неминучії. Так і на світі: Їдні ри­ються, Другі по­том їх Тілько ми­ються. Будь ти прок­ля­тий, Милий си­ноч­ку, Як пігнеш та­ким Свою спи­ноч­ку; Як пігнеш та­ким Свою спи­ноч­ку, Як прос­те­лиш­ся На ряд­ни­ноч­ку. І чо­ло тобі Нехай змор­щиться, І хре­бет тобі Нехай скор­читься! Ти тікай від них, Як від га­ди­ни, Ти не жди від них Перекладини; Ти не жди від них Перекладини, Ти у світ іди На ог­ля­ди­ни. Ти у світ іди, Милий си­ноч­ку, Ти усе спізнай - І би­ли­ноч­ку. Тоді з світом ти Порівняєшся, В добрі-ро­зумі Закупаєшся, В добрі-ро­зумі Закупаєшся, З по­лем батько­вим Привітаєшся!"