– І кажіть же ви: чорт ї не взяв його...

Слово-друге про Марка.

А трапилась тому Маркові, казали, така пригода: на зелені свята, під час вистави, Марків партнер палахнув ізгарячу в його з обріза, замість порожнього, бойовим набоєм; на щастя, куля попала тільки в пахву, і, місяців зо два одлежавши в шпиталі, Марко знову вернувся в село, накульгуючи, правда, та уси вгору накрутивши і шапку, як завжди, збивши набакир.

Сміються.

– Та й не кається, знову за своє!

– Де там вам кається: вертався вчора з шпиталю - додому не зайшов, покульгав зразу на репетицію.

Хтось голосно позіхнув:

– Оце актьор! Такого актьора...

Застрибали рядна на веранді, захитались, розсовуються.

– Стійте! Здається, таки починають.

– Сла-ава богу, дождалися!..

Двір прокидається - радість, гомін, давкотня.

– Тихше, тихше! Посідайте!

Два хлопчики, змагаючись за місце на ослоні, застрибали перед сценою, як півники: лусь! лусь!
– один одного.

– Посідайте, каменем би ви сіли!

Вщухли.

Жовто світить на сцені злиденний каганець...

Тихо. Ждуть - не чуть.

– Та там же, здається, нікого й немає,- розчарований голос.

Зразу зіпає щось за сценою з розпачем:

– Марино, Марино! Завісу вже підняли! Миколо, та пускай її, бо їй же треба на сцену виходить.

Вийшла: у квітках, у вишивках, щоки палають - мов з парні. Вбігла, похапцем соромливо розбиту косу на голові підбирає. Далі - круть сюди-туди, до суфльора: морг, морг.

У будці, як у кадовбі, загуло на весь двір.

Із-за куліс здавлений голос:

– Тихше, ти, бугай!

Притих.

Двір німіє.

Аж ось виривається із-за лаштунків жагуче, пристрасне:

– Ти шкандалу хочеш? Кажи - ти хочеш шкандалу?

З публіки роздражнено:

– Та вам коли заціпить там чи ні? Ото, господи...

Голоси тихішають за сценою, проте аж шипить у їх пристрасть:

– Ти шкандалу хочеш? Ну побачимо!

– Побачимо!

Незабаром, гаряче дихаючи й поблискуючи очима, протовплювались до веранди три якісь зловісні силуети. Коло самої рампи загрозливо поставали вряд.

Хтось злякано:

– Гляньте: батько Терешків, зять і брат!..

Пройшла тривога. Зашепотіли.

– Ну, це вже знову почнеться...- хтось безнадійно махнув рукою.

Марина нашвидку, плутаючи, доказує абияк свій монолог і стає збоку, з гарячою цікавістю позираючи на двері.

Із дверей задки виходив на сцену в синіх штанях розмальований любовник: один кулак держав він напоготові коло грудей, другий витяг, обороняючись, вперед. За ним, трохи накульгуючи, влітає другий, уже в червоних штанях - розпалений гнівом. Нашвидку замотуючи на собі довгий пояс, він блиснув очима, як крицею, і зробив виразний жест головою до дверей:

– Уступись, тобі кажу.

Публіка мимохіть підвелась із місць: зразу здавалось, що це незвичайної сили актьори блискуче почали свій вихід.

Терешко скосив очі й мигнув до рампи. Троє, що стояли перед сценою, штурмом, як орда, кинулись на рампу і вмить стояли на сцені.

– Зійди геть!

Марко тривожно озирнув шеренгу родичів і, зразу повернувши голову до публіки:

– Дядько Митро! Сюди!

– Іди звідціля геть!
– погрозливо казав похмурий бородатий батько.- Іди, бо однаково не будеш грати: силою витягнем звідціль!

Несподівано сварка перелітає в публіку - загули, залящали, заторохтіли - приятелі, матері, діти:

– Геть Марка, хай грає Терешко!

– Куди твій годиться недорікий Терешко? Марко грав і буде грати!

– Марко - крутій: Варку мала грати моя Хима, а Пріську - Марина, а він оддає Марині Варку, а Химі...

– Скинуть його, хай інший порядкує!

Діти:

– На галасування!

– Скинуть, скинуть!

Марко гримить:

– Мене скинуть? Мене? Ніхто мене довіку не має тепер права скинуть! Я постраждав на цій сцені. Я кров свою...

– Та чого ви дивитесь: в шию його, чорта кривого!

Хлопчик, брат Терешків, що стояв поруч батька, скинув руки вгору, мов кидався вплинь, угнув голову в плечі - і з розгону - головою Марка в живіт.

Всі, як по сигналу, кинувши сварку, ринули на Марка.

– Дядьку Митро! Дядьку Митро!
– одмахуючись кулаками, як од собак, гукав Марко.

В гурті:

– От, хай бог боронить: ще повбиваються...

– Завісу! Завісу!

– Дядьку Митро!
– кричав Марко десь на дні кучі, що з-під неї червоніли тільки його штани.- Дядьку...