І від гріха найгіршого, від зради,

Ти доброю рукою одвела.

Я дякую, єдина, вірна, люба!

Ти доброго та чесного життя

Вже не могла мені назад вернути,-

Дак ще мені зосталась чесна смерть.

Панас

Так, синку, так, бо смерть усяка ліпша,

Аніж стидке та зраднеє життя.

Як не судив Господь нам умирати,

То не вмремо й тепер, хоч близько смерть;

Коли ж звелить, то це вже неминуче...

Не винен тут ніхто, бо це сам Бог...

Утіштеся, дітки, не нарікайте!

Спочиньте ще!.. І я піду спочить...

(Іде ліворуч і лягає з невільниками.)

Дмитро

(До Олени.)

І я б умер, життя не пожалівши,

Якби й тебе на смерть страшну не вів.

Якби могла ти знов щаслива жити,

Вернувшися додому в рідний край,

Старенькую там доглядати матір

Та одинця кохати сина й тим

Маленькому всю душу напоїти,

Чим батькові його ти напоїла,

Щоб зрісши він, за батька й рідний край

Як лицар став,- я вмер би з упокоєм

У цій тюрмі. Тепер же смерть твоя

Мені докір, мій непрощений гріх.

Олена

Ні, Дмитрику: Бог милосердний може

За смерть таку простити всі гріхи,

І на тому нас не розлучить світі,

Як на цьому докупи звів на смерть.

Дмитро

Коли і там Господь нас не розлучить,-

Не страшно нам і смерті,- хай іде.

Чути, брязкає замок, одчиняються двері.

Олена

Оце вона прийшла-уже до нас.

 ВИХІД ІІ

Аміна ввіходе й спиняється спершу біля порога.

Аміна

Як темно тут... Не бачу я нічого...

А! ось де ви: укупці сидите!..

Прийшла до вас поласувати я,

Поглянути, як ви тут перед смертю

Милуєтесь... Кажіть мені спасибі,

Що вас отут докупи я звела!..

А чом же ви не кажете нічого,

Не хочете подякувати? га?

Дмитро

Тобі того, щоб тіло вбити, мало,

Дак ти прийшла ще й душу нам вразить?

Аміна

А чом же ні? А ви хіба жаліли

Усе мене? Ти, зраднику, жалів?

Ти не вразив?

Дмитро

Так, правда, я караюсь

За вчинок свій. Я дуже помиливсь,

Зробив я гріх: на тебе очі звів…

Я мусив так ніколи не робити...

Аміна

Ха-ха-ха-ха!.. Якої він співа!..

Ну, зраднику, скажи мені ти щиро:

На кого це ти проміняв мене?

Хіба вона така, як я краса?

Чи з нею ти мене рівняти можеш?

Дмитро

В душі її великая краса.

Ти хвалишся обличчям, що сп'янила

На мить одну та й годі, а тепер

На смерть мене даєш немилосердно.

Вона ж бо так зо мною не зробила,

Хоча її я й тяжко уразив.

Намучившись, вона мене знайшла:

А ні шляхів далеких не злякалась,

А ні країн чужих,- сюди прийшла...

І не любов вона зустріла,- зраду,

Та, добрая, не метилась, а простила!

Аміна

Еге, хвали, хвали!.. Але ж за те,

Що я така погана, а вона

Такая то вже гарна,- я і знищу

Її, таку вже гарну... Я баші

Її віддам,- йому на втіху буде,

Із неї він знущається нехай;

А як уже зганьбить її до решти

Тоді звелю її в мішок зашити

Та й кинути у море. Що? Гаразд?

Скажіть, чи так вам буде до смаку?

Дмитро

Ой, Боже мій!.. Олено, серце, бідна!..

Олена

Ні, Дмитре, ти того не бійсь ніяк.

(До Аміни.)

Я думала, що ти таки людина,

Аж бачу - ні! Ти в людськім тілі зло

Безмірнеє, лихе... Та я зробити

Не дам тобі того, що хочеш ти:

Мене баші не можеш ти віддати,

Бо зараз же я розкажу йому,

Що ти його ізрадила,- тоді

Вже не мене - тебе в мішок зашиє

І втопить він. Сама це добре знаєш

І ти баші мене не віддаси.

Дмитро

Я сам про це, про наш з тобою гріх,