Аміна

Одежею така, а справді - ні,

І через те я так її боюся.

Баша

(До Олени.)

Хто ти? Скажи мені!.. Чого прийшла

До нас сюди? Які були заміри?

Дмитро

Ти не питай її, я сам скажу

По правді все, що думали зробити:

Хотіли ми втекти у рідний край.

Баша

А, клятії невірнії джавури!

Так зрадити хотіли ви? Гаразд!

Не будете ви зраджувати більше:

Я очі вам невірні повиймаю,

Щоб ви шляхів шукати не могли.

(До слуг.)

Візьміть обох, закиньте у тюрму.

Я їхати повинен вранці з дому,

Та скоро я вернусь кара вам!

Слуги

Бери!.. бери обох!.. А ну, ходім!..

(Хапають Дмитра й Олену.)

Дмитро

(пручаючись)

Ех, от якби та шабля у руках!..

Я б показав тобі, башо-катюго,

І панським псам твоїм, як козаки

Турецькії довбешки вміють сікти!..

Слуги виводять Дмитра й Олену.

 ВИХІД VI

Баша

Що сталося - ніяк не розумію...

І звідки тут ця жінка узялась?..

А я таки перелякавсь: убігла

Оця дурна, зчинила галас, крик,

Що сталося тобі якесь нещастя,

Що хтось напав па тебе... я й побіг..

Ти заспокойсь, душі моєї квітко,

Невільників нікчемних ти забудь:

Ті пси уже в тюрмі тепер сидять...

Хотілося б мені, щоб од'їздивши,

Мою зорю спокійную лишити.

Аміна

Спокійною не можу бути я,

Коли навкруг усюди зрада тут.

Баша

Та де ж вона, та зрада, тут усюди?

Аміна

Чогось мені й невільника цього,

І отії чужинки дуже страшно.

Баша

Боїшся ти?.. чого ж?.. не розберу...

Адже вони в тюрмі, а як вернуся,-

Я голови звелю їм повтинати,

Коли вже так боїшся дуже їх.

Аміна

Щоб не втекли вони вночі боюсь

Та щоб чого лихого не зробили.

Поїдеш ти, зостанусь я сама

І мучитись сими думками буду.

Баша

Не можуть же вони втекти ніяк,

Бо мури тут такі, що їх пробити

Не здужає ніяка людська сила.

Аміна

То двері є - ті не такі міцні.

Баша

На дверях же замки міцні зате,

Та й варта ще їх добре берегтиме.

Аміна

Ох, я боюсь, боюся я чогось!..

Баша

А коли так, то зараз те зроблю,

Що намірявсь я згодом ізробити:

їх вивести звелю та у дворі

Їм голови скажу я потинати.

Як упадуть ті голови,- сама

Побачиш ти і знатимеш, що більше

Того, що так страхало, вже нема.

Ми зараз все це зробимо швиденько,

От тільки я скажу,- ти постривай!..

Аміна

(здригається)

Ні, ні!., цього не хочу я, не хочу!..

Я бачити не можу крові,- геть!..

Та й защо їм виймати очі з лоба,

Чи голови втинати?.. Защо це?

Що утекти на волю замірялись,

У рідний край? Зробив би так і ти,

Коли б ти був так, як вони, в неволі.

Не хочу я!., не хочу!., не роби!..

Ти чуєш же!.. Ні, ти мене не хочеш

І слухати!.. Тобі мої слова

Байдуже всі!..

Баша

Та не байдуже ж!.. Тільки

Не розберу ніяк, чого ти хочеш.

То кажеш ти, що так боїшся їх,

То не даєш, щоб я їх покарав.

Гаразд! Я так зроблю, щоб не боялась

І спала ти спокійно уночі:

Замкнути їх звелю двома замками

І принести ключі тобі. Сама.

їх, поки я приїду, берегтимеш,

А там уже я дам порядок їм.

Чи добре буде так? Чи будеш певна?

Аміна

Та буду вже.

Баша

Аллахові хвала!

Тепер піду і сам за всім догляну.

(Виходить.)