Гіта схопилась і кинулася навтьоки.

Вона бігла щодуху, а серце тріпотіло у грудях, наче спійманий птах.

Цієї ночі Гіті не спалося. І не тому, що її кусали москіти. Зовсім ні, але щось нове і страшне проганяло від неї сон.

Школа, вчитель… Ці слова не йшли їй з думки, і незабаром Гіта відчула себе зовсім нещасною. І до мами не можна було піти; вона розмовляє з батьком у сусідній кімнаті, а всім добре відомо, що діти не повинні втручатися в розмови батьків. Гіта прислухалась до їхньої розмови і, почувши слово «школа», затамувала віддих.

— Нова школа буде готова наступного тижня, — сказав батько. — Я радий за нашого Балана.

І тут мама сказала:

— А я — за нашу Гіту. Адже школа не тільки для хлопчиків.

Гіта не йняла віри. Невже мама — її власна мама! — пошле доньку в цей жахливий дім?!

— Так, я чув, що не тільки для хлопчиків. Але моя дочка до школи не піде!

Гіта полегшено зітхнула. Вона б обняла батька, якби тільки посміла.

Але знову почувся мамин голос:

— Але чому? Адже нам не доведеться навіть платити за навчання.

Гіта похолола від жаху і в розпачі прикусила губу, їй раптом закортіло крикнути на весь голос: «Ні! Ні! Ні!»

Батько розважливо сказав:

— Чому? Хіба ти і твоя мати коли-небудь ходили до школи? Ні! Та з тебе вийшла господиня, дружина і мати анітрохи не гірші, ніж із будь-якої вченої жінки.

Певна річ, Гіта не могла зрозуміти всього, що казав батько. Зате їй було ясно, що він не хоче посилати її до школи. І вона відчула себе зовсім щасливою.

А втім тільки на міль. Тому що мати двічі кашлянула, а це означало, що вона збирається сказати щось дуже важливе. 1 вона справді сказала:

— Так, Гіта — дівчинка, але все одно я хочу, щоб вона ходила до школи і вчилася різних наук. Це буде корисно. Це буде корисно і для неї, і для нашої країни. Кажуть, на відкриття школи приїде сам міністр.

— Ну що ж, із поваги до тебе я запитаю Гіту, чи хоче вона ходити до школи. Якщо вона скаже «так», хай буде по-твоєму, якщо ж «ні», хай сидить дома. Ти маєш рацію, час міняється дівчинка повинна сама вирішити.

Гіта весело усміхнулася. Цілком зрозуміло, вона ніколи не скаже «так», і батько ніколи не пошле її до тієї страшної в’язниці.

На другий день, коли батько запитав, чи хоче вона ходити до школи, Гіта твердо й упевнено заявила:

— Ні!

Мама дуже здивувалась і стала її умовляти, але Гіта вперто похитала головою.

— Ні!

Така відповідь дуже образила й засмутила маму. Гіта ясно бачила це по її очах А маму кривдити нелегко, якщо ти її так любиш! І Гіта мерщій чкурнула з дому.

Спочатку вона пішла до Камали. Камала сиділа на сонечку поруч із своїм батьком і ліпила із мокрої рудої глини ляльки, а батько її робив з такої самої глини горшки — недаром він був гончарем.

— Камало, — шепнула Гіта, — підеш до нової школи?

— Авжеж, — кивнула Камала. — Я там усього навчусь, навіть шити гарні сукні для моїх ляльок.

Гіта дивилась на Камалу й не вірила своїм вухам.

Після цього вона подалася до Балана та Гопала, які неподалік грали в крем'яхи.

— Ти підеш до нової школи, Гопале?

— Ще б пак! — гордо відповів Гопал, підкидаючи крем’яха. — І коли-небудь сам стану вчителем.

Гіта зітхнула.

У затінку великого баньяна сиділа ще одна Гітина подруга — Сарла.

— Сарла, адже ти не підеш до нової школи, правда?

— Чому це не піду? — серйозно запитала Сарла й додала: — Я буду вчитися і стану такою вченою, що вже ніколи не голодуватиму.

Гіта повільно побрела додому й так замислилася, що мало не наткнулася на Гопу: той вів купати свого буйвола.

— Гопу, ти теж підеш… — почала вона, але так і не доказала, вчасно пригадавши: Гопу не такий хлопець, щоб чогось боятися. І вже він поготів не злякається великого будинку, хай навіть схожого на в’язницю…

Вона рушила далі, не перестаючи дивуватися: ніхто, крім неї, не боявся школи. А може, вона все переплутала і робітники того дня говорили зовсім інше? Ні, скільки не пригадувала, нічого іншого не пригадала.

А наступного тижня мама розбудила Гіту раненько й сказала:

— Сьогодні свято. Особливе і зовсім нове! Вставай!

Вона допомогла Гіті одягнутися, і вони разом пішли прямо до нової школи. Біля неї вже зібралися всі батьки, всі матері і всі діти, які жили в їхньому селі.