— На сьогодні урок закінчено.

Приголомшений такою категоричною заявою, учитель заперечив:

— Ні, ні.

— Тоді я піду до мами і все розповім, — погрозив хлопчисько, відсуваючи стілець і підводячись.

Учитель підбіг до нього й посадив назад на стілець:

— Любий мій, ми ж повинні ще цілу годину працювати.

— Ну гаразд, тоді подивіться, як я гратимусь у залізницю.

— А якщо зайде твій батько? — стурбовано спитав учитель.

— Скажіть йому, що ми вивчаємо, як збудовано паровоз… — не розгубився учень і зловтішно посміхнувся. Він підійшов до шафи, відчинив дверцята і, діставши іграшкову залізницю, почав монтувати її. Потім завів паровоза, поставив його на рейки — і паровоз побіг по колу.

— Я призначаю вас начальником станції,— розпорядився учень.

— Оце вже ні,— заперечив учитель. — Адже післязавтра в тебе екзамен.

Хлопчик зневажливо хмикнув і повторив:

— То ви будете начальником станції чи ні?

Це запитання остаточно обурило вчителя.

— Я не буду ніяким начальником станції! — різко відповів він.

— Ой, ой, ви це серйозно кажете? — Хлопчисько ніжно погладив себе по щоці й пробурмотів: — Щось вона болить, треба показати щоку мамі.— І, зітхнувши, він попрямував до дверей.

Учитель був у відчаї. Щока в хлопчиська й досі пашіла, і вчитель не витримав:

— Ну, гаразд. Ти хочеш, щоб я став начальником станції? Що ж я повинен робити?

І учень почав наказувати:

— Коли поїзд підійде до станції, ви повинні свистіти й кричати: «Машиністе, зупини поїзд. Сьогодні багато пасажирів!..»

Учитель схилився над поїздом… За півгодини гри він, стоячи у незручній позі, дуже стомився. Нарешті, геть розлютований, випростався. На його щастя, паровоз раптом зламався. Хлопчик тицьнув його вчителеві до рук і недбало попросив:

— Полагодьте його.

Вчитель розгублено покрутив паровоз і сказав:

— Я не розуміюсь на машинах.

— А все ж таки він повинен їздити! наполягав учень.

Учитель не знав, що робити, бо він справді не розбирався в техніці. Він не зміг би загвинтити найпростіший гвинтик, якби навіть від цього залежало його життя. Але хлопчисько 8 нетерпінням переступав з ноги на ногу і, немов маленький тиран, очікував.

— Розумієш, я просто не вмію, — благав учитель.

Тоді хлопчисько зласкавився й вигадав нове заняття.

— Розкажіть мені казку…

— Ні, нічого не вийде…

Хлопчисько закричав:

— Тату, тату!

— Навіщо ти кличеш батька?

— Я хочу сказати йому щось важливе…

І вчитель здався: почав розповідати казку про бізона й тигра. Потім він перейшов до казки про Алі-бабу й сорок розбійників, а після неї оповів про чарівну лампу Аладдіна. Хлопчик захоплено слухав і нарешті попросив:

— Я хочу ще раз послухати казку про бізона й тигра.

У вчителя пересохло в горлі: сьогодні в школі він провів уже шість уроків.

— Давай завтра, — попросив учитель, — я вже зовсім захрип.

— Ага, так! Гаразд, я піду й скажу! — вигукнув хлопчисько й зірвався з місця.

Учитель побіг за ним. Та наздогнати його було важко. Хлопець біг так швидко, що примусив учителя тричі оббігти сад. Тільки після цього малий капосник зглянувся над учителем і зупинився біля куща троянд.

Але в ту мить, коли вчитель простягнув до хлопця руку і уже збирався покласти її йому на плече, той метнувся убік і втік. Догнати його годі було й сподіватися. Збитошник аж захлинався від сміху. Обличчя в учителя вкрилося плямами, він задихався. Перед очима попливли кола, і він безсило сів прямо на приступку веранди.

У цей час із будинку вийшли батьки. їхнє запитання «Що трапилося?» примусило вчителя підвестися. Він важко дихав і не міг промовити й слова. В душі учитель уже вирішив у всьому признатися батькам.

Ті запитально подивились на хлопчика.

— Ти чого в цей час бігаєш по саду?

Хлопчисько єхидно зиркнув на вчителя. Вчитель відкашлявся і насилу вимовив:

— Дозвольте, я все поясню…

Поки він підшукував потрібні слова, батько спитав:

— Ну, як наш син, готовий до екзамену з арифметики?

При слові «екзамен» хлопчисько відразу спохмурнів.

Він непомітно став за спиною в батьків і жестами просив учителя не виказувати його. У хлопця був такий нещасний вигляд, що вчитель не зважився сказати правду.

— Йому ще треба трохи підучити дроби, а взагалі він молодчина. Витримає.

Хлопчисько з полегшенням зітхнув. Учитель помітив його вдячний погляд і зрозумів, що учень його не викаже.

— На добраніч, сер, — промовив учитель, прощаючись. — Ми сьогодні закінчили уроки трохи раніше, і я вирішив побавитись у саду з вашим сином, щоб відновити його духовні сили. Адже ви самі це рекомендуєте.