Вони заспішили до архирейської господи, а проходячи повз халупу коваля Іванища, Козак Мамай гукнув:

— Ковалю! Діло є!

3 кузні визирнула, оточена дітьми, москалева мила жіночка, Анна:

— Нема коваля, Козаче. 3 паном сотником пішли кудись.

— 3 яким це паном сотником?

— 3 Михайликом з нашим.

— Коли повернуться, — сказав Мелхиседек, — перекажи їм, моя зіронько, хай поспішать до мене. Пильна справа.

— Отак притьмом?

— Війна ж! /

— Вони ще й не їли нічого.

— Нагодуємо! Нехай приходять їсти мудрий борщ.

— Боронь боже! — жахнулась Анна. — То така страва, що жива людина й не з'їсть!

— Дарма! — засміявся єпіскоп, аж наче помолодшавши од самого тільки наперед засмакованого козацького борщу, — і всі троє заспішили далі, а на Соборнім майдані здибавши коваля Іванища й сотника Михайлика з мамою, запросили їх до гурту, вдерлись до архирейської господи та й заходились кухарювати, і нехай шановний читач дарує мені, коли тая страва, яку я вперше і востаннє їв колись у тому ж таки Катеринославі, в Дмитра Йвановича Яворницького, на березі Дніпра десь, і яку взялись оце варити Мамай із владикою, — нехай читач дарує мені, коли ця страва трохи скидатиметься на «здоровий борщ», що його в своїй повісті «Чайковський» колись так лепсько описав славетний український байкар і повістяр Євген Гребінка.

20

А куховарили вони, балакавши про пильні справи оборони, куховарили таки славно.

Михайлик дрова рубав.

Матінка в печі розпалювала та цибулю чистила, — здоровенну купу цибулі.

Іваненко патрав баранця.

Владика бігав сюди й туди, виконуючи розкази Мамая, бо ж Ярини Подолянки дома не було, а челядь, як те й водиться в домі без літньої та сердитої господині, вже десь порозбігалась чи не до самої ночі.

Козак Мамай порядкував, немовби в себе дома, — хоч дому в нього ніколи й не було:

— Давай-но кітлик! — покрикував він на владику.

I превелебний, ледве знайшовши, притяг із хижі найбільшого казана й заходився його шкребти та мити.

— М'ясива сюди, Іваненку!

I пан алхімік притяг до печі щойно обпатраного барана, вже розрубаного й перемитого, чималого барана, того самого, що нині вранці його витягли з мішка, котрий висів під вікном у панни Ярини.

— Тягніть-но трішки оцту! — поклавши всю баранину в казан і трохи її в воді проваривши, покрикував Козак Мамай.

I отець Мелхиседек припер міцного оцту добренні дерев'яні коновки.

— Мало! — сказав Мамай.

I владика приніс іще одне відерце, а Мамай вилив його в той же казан.

— А ще води? — спитала Явдоха.

— Води більш не треба.

— Без води? — здивувалась матуся.

— Перцю мені, перцю! — гукав Мамай, і поблискувала проти вогню його сережка.

— Скільки ж тобі перцю? — питав господар дому. — Жмень із п'ять.

— Здурів! — ахнула Явдоха.

— Та щоб гіркий був! — наполягав Козак.

— Є ось червоний, стрючкуватий, — подавав єпіскоп. — Капсікум аннуум…

— Тертий?

— Авжеж!

— Сип сюди!

Отець Мелхиседек висипав вогнисту потерть у киплячий казан, і тонко змелений червоний перець, з парою злітаючи в повітря, зашибав у носи, і сливе всі зачхали., а найдужче Песик Ложка, що метушився там чи не моторніше за всіх.

— Ще мені перцю! — волав Мамай.

— Є ось чорний, піпер нігрум.

— Тертий?

— Тертий.

— Давай лишень! Сип, сип, сип!

— Ось перець білий…

— Ке сюди! А де ж кайенський?

— Кайєнського, здається, в господі нема.

— Шкода!.. Тепер — цибулі, матінко!

— Аж ось і цибуля.

— Оце стільки? Мало! Мало! — потім горлав: — Агов, солі мені, солі, ваше преосвященство!

I превелебний пан єпіскоп ніс йому тую сіль.

Він аж захекався від метушні.

Скинувши рясу, лишився в новій козацькій сорочині лепського гаптування, що над ним немало попосиділа на дозвіллі його небога, Подолянка.

Палали березові дрова в челюстях варистої печі, аж уся хата гула…

Та метушня потроху вже вщухала.

Підсипавши в казан жменьку сухої гірчиці, докришивши на додачу ще який десяток цибулин, щільно накривши посудину, всі посідали біля печі на ослоні — та й чекали, принюхувались, смакуючи зарані добру козацьку страву.

— Славний буде борщ, — сказав, помовчавши, владика. Аж зітхнув, бо в його уяві вже випливали спогади про славне й відчайдушне життя, про мудрий на Січі борщ. — Добрий буде! — повторив він, принюхуючись.