Однією з характерних рис віри є те, що вона має відношення до чогось зовнішнього в значенні, розібраному вище. Простим випадком, який може спостерігатися біхевіористично, є те, коли завдяки умовному рефлексу наявність А викликає поведінку, властиву В .Це відноситься до важливого випадку дії відповідно до одержаної інформації: тут А позначає слова, що чуються, а В – те, що ці слова позначають.

... У тварини або дитини віра виявляється у дії або в серії дій. Віра собаки в присутність лисиці виявляється в тому, що вона біжить по сліду лисиці. Але у людей, в результаті володіння мовою і затриманих реакцій, віра часто стає більш менш статичним станом, що містить в собі, можливо, вимовлення або уява відповідних слів, а також відчуття, що становлять різні види віри. Що стосується цих останніх, то ми можемо назвати: по-перше, віру, пов'язану з наповненням наших відчуттів висновками, властивими тваринам; по-друге, згадку; по-третє, очікування; по-четверте, віру, нерефлекторно породжувану свідоцтвом, і, по-п'яте, віру, що виникає з свідомого висновку. Можливо, що цей перелік є одночасно і неповним і, частково, занадто повним, але, звичайно, сприйняття, згадка і очікування відрізняються один від одного відносно пов'язаних з ними відчуттів. "Віра" тому є широким родовим терміном, а стан віри не відрізняється різко від близьких до нього станів, які звичайно не вважаються вірою.

Коли слова тільки виражають віру, яка відноситься до того, що вони означають, віра, що виявляється словами, в такому ж ступені невизначена, в якій невизначене значення слів, що її виражають. Зовні галузі логіки і чистої математики не існує слів, значення яких було б абсолютно точним, не виключаючи навіть таких, як "сантиметр" і "секунда". Тому навіть тоді, коли віра виражається в словах, що мають той вищий ступінь точності, до якої тільки здібні емпіричні слова, все-таки залишається більш-менш неясним питання про те, що є тим, в що ми віримо...

Філософія, як і наука, повинна зрозуміти, що, коли повна точність недосяжна, повинна бути винайдена деяка техніка, яка допоможе поступово скоротити сферу неточного і недостовірного. Яким би бездоганним не був наш вимірювальний апарат, завжди залишаться відрізки, відносно яких ми сумніватимемося на рахунок того, чи будуть вони більше, менше або рівні метру; проте не існує ніяких меж уточнень, за допомогою яких кількість таких сумнівних відрізків може бути зменшена. Так само, коли віра виражається в словах, завжди залишаються якісь обставини, про які ми не можемо сказати, чи роблять вони віру істинною або помилковою, але значення цих обставин може бути необмежено зменшено частково завдяки досконалішому аналізу слів, частково ж завдяки досконалішій техніці спостереження. Теоретична можливість або неможливість повної точності залежить від того, чи є фізичний світ дискретним, або безперервним.

В. Істина

Я переходжу тепер до визначення "істини" й "хиби". Деякі речі очевидні. Істинність є властивість віри і, як похідне, властивість речень, що виражають віру. Істина полягає в певному відношенні між вірою і одним або більше фактами, іншими, ніж сама віра. Коли це відношення відсутнє, віра виявляється помилковою. Речення може бути назване "істинним" або "помилковим", навіть якщо ніхто в нього не вірить, проте при тій умові, що якби хто-небудь в нього повірив, то ця віра виявилася б істинною або помилковою, дивлячись за обставинами.

Все це, як я вже сказав, очевидно. Але зовсім не очевидними є: природа відношення між вірою і фактом, до якого вона відноситься; визначення можливого факту, що робить дану віру істинною; значення ужитого в цьому реченні слова "можливий". Поки немає відповіді на ці питання, ми не можемо одержати ніякого адекватного визначення "істини".

Візьмемо приклад. У Джефферсона була віра, виражена в словах: "В Північній Америці є мамонти". Ця віра могла бути істинною, навіть якщо ніхто не бачив жодного мамонта; коли він виражав свою віру в словах, могла бути пара мамонтів в нежилій частині Скелястих гір, і незабаром після цього вони могли бути понесені в морі повінню на річці Колорадо. В цьому випадку, всупереч істинності його віри, в її користь не було б ніякого свідоцтва.

... Значення речення складається із значень слів, з яких воно складається, і з правил синтаксису. Значення слів повинні виходити з досвіду, а значення речення не потребує цього. Я з досвіду знаю значення слів "людина" і "крила" і, отже, знаю значення речення: "Існує крилата людина", хоча я і не сприймав в досвіді того, що позначає це речення. Значення речення завжди може зрозуміти як в деякому розумінні опис. Коли це опис дійсно описує факт, речення буває "істинним"; якщо ж ні, то воно "помилкове".

Важливо при цьому не перебільшувати роль умовності. Поки ми розглядаємо віру, а не речення, в яких вона виражається, умовність не виконує ніякої ролі. Припустимо, що ви чекаєте зустрічі з людиною, яку ви любите, але якого якийсь час не бачили. Ваше очікування цілком може бути мовчазним, навіть якщо воно складне. Ви можете сподіватися, що ця людина при зустрічі усміхатиметься; ви можете пригадати його голос, його ходу, вираз його очей; очікуване вами може бути таким, що тільки гарний митець міг би його виразити, і не словами, а на картині. В цьому випадку ви чекаєте того, що відомо вам по досвіду, і істина або хиба вашого очікування залежить від відношення ідеї до враження: ваше очікування буде "істинним", якщо враження, коли воно здійсниться, буде таким, що могло б бути прототипом вашої ідеї, якби порядок подій в часі був зворотним. Це ми і виражаємо, коли говоримо: "Це те, що я чекав побачити". Умовність з'являється тільки при перекладі віри в мову або (якщо що-небудь говорять нам) мови у віру. Більш того, відповідність мови і віри, за винятком абстрактного змісту, зазвичай ніколи не буває точним: віра багатша по складу і деталям, ніж речення, яке вибирає тільки деякі найпомітніші риси. Ви говорите: "Я скоро його побачу, а думаєте: "Я побачу його всміхненим, постарілим, дружньо налаштованим, але соромливим, з безладною шевелюрою і в неначищених черевиках" – і так далі, з нескінченною різноманітністю подробиць, про половину з яких ви можете навіть не мати гадки.

... Але коли ми переходимо до чого-небудь такого, чого ніхто в своєму досвіді не переживає і ніколи не переживав, наприклад, до внутрішніх частин Землі або до світу, як він був до початку життя, то віра й істина стають абстрактнішими в порівнянні з вищенаведеними прикладами. Ми повинні тепер розглянути, що може матися на увазі під "істиною", коли підтверджуючий факт ніким в досвіді не випробуваний.

Передбачаючи можливі заперечення, я виходитиму з того, що фізичний світ, існуючий незалежно від сприйняття, може мати певну структурну схожість з світом наших сприйняттів, але не може мати якої-небудь якісної схожості. Коли я говорю, що він має структурну схожість, я виходжу з того, що відносини, в термінах яких визначається структура, що упорядковують, є такими ж просторово-часовими відносинами, які нам відомі з нашого власного досвіду. Деякі факти фізичного світу — саме ті, природа яких визначається просторово-часовою структурою — є, отже, такими, якими ми їх можемо уявити. З другого боку, факти, що відносяться до якісного характеру фізичних явищ, є, мабуть, такими, якими ми їх і уявити не можемо.