— Ага? Спіймав?.. Гей, ви, киньте цих людей!

Ще за мить Артем був біля помічників віщуна. Він вимахував киркою, вигукував загрози. Можливо, це й не вплинуло б на дужих, озброєних скіфів, але подія з старим віщуном, очевидно, налякала їх. Вони відступили за жертовник, залишивши полонених. Лише звідти вони безпорадно поглядали то на Артема, то на старого віщуна, який, піднявши свій меч, швидко наближався до юнака.

— Тобі мало, старий? — сказав крізь зціплені зуби Артем. — Стережися, бо можу вдарити!..

Але старий віщун цього разу не звів меча. За п’ять кроків він спинився і, піднісши руки вгору, щось забурмотів. Юрба скіфів загомоніла стривожено й злякано. Навіть полонені трохи відсунулись від юнака. Віщун щось рисував у повітрі, нахилявся, випростувався, його голос ставав дедалі загрозливішим. Артем зрозумів:

— Ти, старий, проклинаєш мене? Будь ласка, скільки завгодно! Тільки не наближайся, а проклинати можеш. Бачили такого, га? Та ви не бійтеся, це все дурниці, самі забобони, — звернувся він до полонених, бо помітив, з яким жахом вони прислухаються до заклять віщуна. Тепер, коли Артем трохи охолов, він збагнув, що довго триматися проти віщуна і його помічників він не зможе. Треба було щось вигадувати, якось полагоджувати справу. Але як саме?..

Старий віщун, здавалося, розривався від люті. Піна виступила на його губах, він вигукував закляття, проте наближався до Артема.

Ліда з повагою дивилася на Артема, Дмитро Борисович міцно держав свою кирку, ледве стримуючи себе, щоб не кинутись на допомогу. Його затримував лише Іван Семенович, який стиха говорив:

— Заждіть, заждіть. Ще є час. Поки що Артем тримається добре…

— Може бути пізно, Іване Семеновичу!..

— Ні, повірте мені! Я знаю, що кажу. Тихо, Діано! — Він тримав собаку за нашийник. Діана весь час поривалася побігти до Артема. І ще одне явище з цікавістю спостерігав геолог.

Старий вождь, схопившись за облук сідла, весь перетворився на увагу. Він стежив за кожним рухом Артема, він навіть посміхнувся, коли юнак вибив киркою меч з рук віщуна. Тепер він прислухався до вигуків віщуна й дивився на юнака. Ось він перевів погляд на того молодого чоловіка, який виходив наперед зустрічати його. Молодий кривобокий скіф ховав обличчя в долонях, здригаючись від шалених вигуків віщуна. Мабуть, вони здавалися йому дуже страшними.

Старий вождь презирливо посміхнувся. Один з воїнів запитав у нього щось, показуючи списом на Артема. Вождь заперечливо похитав головою, і воїн знов нерухомо застиг на місці.

Нарешті, віщун вирішив, що самими прокляттями Артема не візьмеш. Він верескливим голосом вигукнув помічникам наказ, пояснюючи його жестами.

— Наказує схопити Артема, — стурбовано сказав Дмитро Борисович. — Я побіжу до нього. Треба допомогти!

— Заждіть, — відповів Іван Семенович.

— Але вони кинуться на нього!..

— Заждіть, кажу! — повторив геолог.

Справді, помічники не наважувалися вийти з-за жертовника. Віщун повторив наказ. Помічники не рухалися. Тоді розлютований віщун грізно підвів руки, готуючись, очевидно, проклинати й своїх помічників. Цього вони витримати не могли. Боязко, тримаючи поперед себе кинджали, вони вийшли з-за жертовника.

— Ану, спробуйте! — загрозливо ступив крок назустріч їм Артем. — Лише спробуйте напасти!

Але голос його був уже не такий певний. Він бачив і сам: як він міг боронитися від цих дужих скіфів, озброєних кинджалами?..

— Діано, біжи! — тихо сказав Іван Семенович, випускаючи нашийник з рук.

Як звільнена пружина, Діана стрибнула до Артема і, спинившись біля нього, вишкірила зуби на скіфів. Її загрозливе ричання свідчило про рішучі наміри!

— От нас і двоє, — вже веселіше сказав Артем. — Спасибі, Іване Семеновичу! Ну, як, і тепер полізете? Стережіться, ми з Діаною не жартуємо!

Не чекаючи відповіді, він сам рушив до жертовника, до скіфів. Ті відступили назад: самий вигляд бульдога лякав їх. Артем знов почув:

— Поскіна!.. Поскіна!..

— Ото ж і я кажу, що поскіна, — засміявся Артем. — Поскіна!..

Він вигукнув це дивне слово повним голосом, як кричать «пожежа!».

— Що означає це слово? — запитав Іван Семенович у археолога. Той знизав плечима:

— Трудно сказати. По-грецьки слово «кіно» означає собака. Може, і це зв’язане з собакою. А можливо — щось на зразок «табу». Знаєте, таке слово, що означає заборону торкатись до чогось…

Тим часом помічники віщуна вже одійшли вбік. Ніякі закляття старого віщуна не могли, очевидно, тепер вплинути на них. Бульдог був страшнішим. Артем, зовні зовсім спокійно, погладив Діану:

— Ну, поскіночка, що буде далі? Старий, здається, відступає…

До юнака потроху поверталася певність. Тепер він майже нічого не боявся. Адже було цілком ясно, що бульдог завдає скіфам страху. Артем невимушено й лагідно погладжував Діану рукою, і глухий гомін з-за жертовника відповідав на це. Мабуть, з погляду помічників віщуна, це теж був страшний вчинок — гладити жахливу поскіну! Таким самим невимушеним жестом Артем вийняв цигарку, покрутив її між пальцями: