Шрифт:
— Чи розумієте вже? Польський гетьман погрожує, що всіх вас понищить, ввесь маєток і всю вашу худобу, так, як зробив он той гетьман Калиновський в Уманщині.
— Щоб не дочекав того!
— Що ваших жінок та ваших дітей виріже.
Шум пішов по громаді.
— Що ваші достатки забере. Не чули?
— У Корсуні вже забрав.
— Трясця б його вхопила! — кинув хтось відважніший.
— Що всяку строгість над вами виконувати буде.
— Не діжде того! — загуло в юрбі.
— Що від нього свого життя не будете безпечні...
— Розбійник!
— Що доти з України не зійде, доки уконтентований не буде.
— Кат проклятий!
— Хмельницького хоче дістати в руки, щоб іще більше збиткуватися над народом хрищеним!
Нечай умів говорити. Короткі речення, ясний зміст, один рух і товпа наосліп ішла за ним. Так і тепер.
Одним махом зірвав універсал і кинув у грязюку.
Громада вмовкла. Кожному наче легше стало, наче з отим подертим універсалом упала в болото і влада сердитого польського гетьмана. Загомоніли голоси.
— На Січ! На Січ! — кликнув грімко Нечай. — За родини, за свої доми, за віру свою! На погибель ляхам!
— На Січ! На Січ! — загомоніло кругом. Збігався народ. Вістка, як вогонь, неслась по цілій оселі.
— На погибель ляхам!
Нечай став говорити. Ніби давав прикази.
— Приготовити зброю! Подбати про коні! Вибрати отамана! Вирушати ще сьогодні на ніч! Минати Кодак оддалеки! Зрозуміли?
— Будь нам за отамана — відізвався хтось із гурту.
— Гаразд! Гаразд! — загуділо кругом, — ніби на Січовому майдані.
Нечай заперечив рухом руки.
— Мені ніколи чекати на вас. Як будете обережні, самі діб’єтесь до Січі. А втім... — Нечай подумав хвилину. — А втім, як хочете, — оцей козак бувалий — рукою вказав на Дрозда — бувалий та досвідчений. Він вам за отамана буде.
Громада згодилась на похідного отамана-Січовика.
Нечай звернувся до Дрозда.
— Дрозде! Поведеш їх. Збереш купу. Чим більше їх приведеш, тим краще. Тримай людей у руках. Якби мене що зустріло в дорозі, ти будеш знати, що сказати гетьманові. Листів я й так ніяких не везу. Ліпше навіть, коли ми розійдемось. Може хоч один із нас доїде на Січ. Так бувай здоров, старий друже!
Дрозд завагався.
— Полковнику!
— Що, Дрозде?
— Їдь із нами!..
— Мені спішно, Дрозде.
І тільки з двома козаками пустився Нечай у дальшу дорогу.
У полоні
Коли польський великий коронний гетьман Микола Потоцький зібрав військову силу, що була в Україні, і стягнув її на окраїни заселених земель, рішив згасити вогонь народнього зриву в самому його серці, на Запоріжжі.
На воєнній нараді, яку скликав Потоцький, було багато гомону, крику, непорозумінь та сварки. Полковник чигиринського реєстрового полку Кричевський, що разом із іншими полковниками брав участь у цій нараді, прислухався до всього, що там говорили й дивом дивувався, де ділись колишні польські полководці.
Нарада почалася сваркою між обома гетьманами. Польовий гетьман Калиновський, чоловік палкий та відважний, був за тим, щоб із цілою силою, яка була в гетьманів, рушити на південь і йти доти, доки не зустрінеться вона з Хмельницьким і не рознесе його на шаблях і копитах.
Одначе цьому зразу ж спротивився Потоцький.
Його милість пан воєвода (Потоцький ніколи не називав Калиновського гетьманом) говорить немудро.
— Що? Що? Що ваша милість сказав? Що?
Потоцький ударив рукою об стіл.
— Як ваша милість плів різні небилиці, я не переривав йому його орації, але й собі перервати не дам. Не забувай, ваша милість, що я тут пан, а де пробощ у парафії, там вікарій не має голосу! Пан воєвода не завдав собі труду подумати, що буде, як ми з усім військом вирушимо в степ і на Хмельницького не наскочимо. Пан воєвода повинен був про це подумати... Хмельницький добре знає силу і грозу польської зброї та що сам хитрий, може нас по степу водити, бою не прийняти. А що тоді?.. Тоді ми будемо примушені відступати, або гинути серед пустелі, без припасів. Про це пан воєвода не подумав, правда? За цей час хлопство в Україні піднесеться, повстане ребелія, а війська, щоб тримати хлопів у ризах, не буде. Воно в тому часі буде вганятись по степу за невловимим противником. Нема що, добра рада, добра думка, гідна пана воєводи!
Полковник Кричевський, що пам’ятав добре попереднього великого гетьмана Конецпольського, своїм вухам не вірив.
— Це мають бути гетьмани? Це мають бути вожді?
І здавна прихильний козацтву полковник, щирий друг Хмельницького, почав відчувати повну погорду до таких вождів.
Нарада тяглася довго. Її часто переплітали гострі виступи гетьмана Потоцького в бік польового гетьмана, на які він вибухав гнівом і скакав до очей Потоцькому. Кінець-кінцем після довгих, довженних, зовсім не військових балачок вирішено вислати на приборкання Хмельницького й непокірної Січі частину коронного війська, достатньо велику, щоб могла вирушити в степи, знайти Хмельницького, примусити його до бою й знищити.