— Скажи Пекасу, що він чудовий. — Останнє слово він сказав по-англійському. — Ти вже пояснив йому, як орудувати шпагою?

— Ні ще.

— Піди поясни.

Коли я вернувся до Хотча, на арену випускали бика Луїса Мігеля. Це був найнизькоросліший.

— Що Антоніо сказав?

— Він сказав, що ви чудовий.

— Це ясно, — сказав Хотч. — А ще що?

— Щоб я пояснив вам, як орудувати шпагою.

— Не завадило б це знати. Ви гадаєте, черга дійде до мене?

— Гадаю, що ні, хіба що ви побажаєте убити своїм коштом запасного бика.

— A скільки це коштує?

— Сорок тисяч песет.

— А приймуть чек на мій «Клуб гастрономів»?

— У Сьюдад-Реалі — ні.

— Тоді, мабуть, не вийде, — сказав Хотч. — Я ніколи не ношу з собою більше двадцяти доларів готівкою. Звичка, набута на узбережжі.

— Я можу позичити вам гроші.

— Не варто, Тату. Я виступлю, щоб замінити Антоніо, якщо треба буде.

Луїс Мігель і його бик стояли за кілька кроків від нас. Обидва вони дуже старалися, але ні той, ні той, після роботи Антоніо, не могли розраховувати на більше, ніж на похвалу особистих друзів а бик тут особистих друзів не мав. Він показував, як повинен поводитися добрий бик із Саламанки, що відповідає всім ходовим стандартам моди, а Мігель показував, як він і Манолето, бувало, зачаровували глядачів ходовими прийомами, поки один з міурських биків не витягнув шиї трохи далі і не покінчив з Манолето. Але бика це скоро втомило, і на зміну його бойовому запалу прийшли втома і відчай. Язик у нього висолопився. Він виконав усе, що обіцяв, і як дару чекав швидкого кінця. Але Луїс Мігель витиснув з нього ще чотири повороти в стилі Манолето, перш ніж поставити його проти себе. Він завдав удару невпевнено, волочачи ногу. Шпага, наткнувшись на кістку, вискочила в нього з рук. Він зібрався на силі, непогано ввігнав шпагу, і бик упав, — не стільки від того, що в нього ввійшов сталевий клинок, чого раніше ніколи не бувало, скільки від того, що втомився і втратив надію. Він зробив усе, до чого його готували, але сподівань не виправдав.

— Луїс Мігель сьогодні не в формі, — сказав Хотч. — А який гарний він був у Малазі.

— Йому не треба було виступати, — сказав я. — Але він не хоче здаватися. Він мало не загинув у Валенсії. І в Малазі. А сьогодні цей величезний бик мало не заколов його. Він щось відчуває.

— Що ж він відчуває?

— Смерть, — сказав я. Це можна було сказати по-англійському якщо знизити голос. — Антоніо носить її з собою в кишені.

— У цих штанях немає кишень, — сказав Хотч.

У куртці є кишеня. Он там, де стирчить щось подібне до носовичка. — А своїм компаньйоном ви задоволені сьогодні? — запитав Хотч.

Антоніо залишив для останнього бою найкрупнішого з своїх биків і був такий самий безжальний до Луїса Мігеля, як завжди. Він показав усі класичні прийоми, і всі прийоми, уже показані Мігелем, повернувши їм красу, що скоряла глядачів і що померла в Лінаресі разом з Манолето. Він знав, що вони не такі небезпечні, як прийоми старої школи, але він показав усе краще, що школа Манолето колись могла дати.

— То як же я повинен убивати? — запитав Хотч.

— Не дивіться на ріг. Цільтеся в те місце, куди повинна ввійти шпага. Опустіть ліву руку якнайнижче і, завдаючи удару, перекиньте її направо.

— А потім що?

— Потім ви злетите в повітря і ми всі побіжимо, щоб підхопити вас, коли ви падатимете.

— Зараз Антоніо уб'є його.

Антоніо, стоячи перед биком, повільно згорнув мулету, націлився на найвищу точку між лопатками бика, розтулив губи, зробив глибокий вдих, перегнувся через ріг і вгородив шпагу влучно й сильно. Коли долоня його торкнулася чорного карка, бик був мертвий, і не встиг Антоніо випростатися і звести правицю, як бик поточився, ноги його підігнулися, і він важко звалився на пісок.

— Ну от, — сказав я Хотчу, — черга до вас так і не дійшла. Мігель порожнім поглядом дивився на арену. Публіка, як завжди, шаленіла, всі глядачі, у яких знайшлися носовички, махали ними, поки бику не відрізали обидва вуха, потім хвіст і, нарешті, копито. Колись відрізали лише одне вухо, і це означало, що президент дарує убитого бика матадорові, щоб той продав його на м'ясо, а решта трофеїв, власне, зайва і є лише мірилом схвалення публіки. Але цей звичай тепер міцно вкорінився поряд з багатьма іншими, що тільки шкодять кориді. Антоніо поманив до себе Хотча.

— Виходьте і зробіть коло разом з іншими, — сказав я. Хотч перестрибнув через бар'єр і обійшов арену з Хоні, Феррером та Хуаном, із скромною грацією виступаючи позаду Антоніо. Власне кажучи, це було проти правил, але Антоніо сам покликав його. Щоб не втратити своєї гідності sobre-saliente, він не кидав назад у публіку капелюхів і не підбирав сигар. Мало хто, дивлячись на нього, засумнівався б, що в разі потреби він, Ель Пекас, з успіхом заступить матадора. Досить було подивитися на його чесне, відкрите обличчя і на його поставу. У всьому цирку тільки Луїс Мігель помітив, що в Хотча немає кіски. Якби він вийшов проти бика, відсутність кіски помітили б хіба що з самого початку бою. І то подумали б, що він позбувся її, коли вперше був піднятий на роги.