Шрифт:
Кассандра
Чому ж ти сам сю жертву не заколеш?Гелен
Сліпий наосліп лити кров не хоче. Нехай твоє видюще око править рукою певною. Єдине серце нехай наказує руці й очам.Деїфоб
Хай буде так. Нехай хоч раз Кассандра не скаржиться на людську неймовірність. Коли не винен еллін, хай за кров спокутує Кассандра перед Зевсом, а людський суд мовчатиме тепер, за сеє ручить старший син Пріама.Гелен вкладає меч в руку Кассандрі. Кассандра мовчки бере меч. На знак Деїфобовий Сінона підводять ближче.
Сінон
(простягає до Кассандри зв'язані руки і падав на коліна)
Пророчице!… Ох, як благати маю негідний я пречистую тебе? Чужі тобі дрібні діла людськії, ти, богорівна, дивишся, як Мойра, на болі серця смертного, слабкого… Ще, може, горе кревної родини тобі, як і богам, святе здається, та я, нещасний, без родини в світі, я сирота, без матері, без батька,- признатись мушу, ти ж бо всевидюща… Єдину тільки маю наречену, вона мене кохає… О, я тямлю, для твого слуху сі слова - марниця… Коли б ти знала… Ох, коли б ти знала, як рветься серце з тяжкої розлуки і як душа вмирає від тривоги!…Серед троянок рух, зітхання, декотрі втирають сльози.
Кассандра
(хоче запанувати над власним зрушенням)
Встань, елліне, і говори спокійно.Сінон
(встає)
Пробач мені, але про це спокійно уста мої не можуть говорити… прости, вони тремтять…(Закриває лице плащем і замовкає. Згодом одкривається і провадить далі).
Чом я, бездольний, моєї Левкотеї не послухав? Тож так вона мене тоді благала, як я тепер тебе благаю ревне. «Ох, не вбивай мене!– вона волала,- згляньсь на мої весняні молодощі!» Та я стояв, мов скеля, і дивився на чорний корабель, на темні хвилі. І крикнула до моря Левкотея: «Ой, море, море! Ти жива розлуко!» І безліч раз оті слова безумні, ридаючи, нещасна промовляла… І я їх чув, аж поки зашуміли навколо мене темні, чорні води…
(Береться за голову і тихим, немов далеким голосом квилить-промовляє).
«Ой, море, море! Ти жива розлуко!»…Кассандра
(стурбована)
Тебе лишили вмисне?Сінон
(покірно)
Так, царівно.Кассандра
Навіщо?Сінон
Ох, царівно, я не знаю! Мене лишили сонного. Прокинувсь - аж серед поля я, один, як палець. Либонь, давно ще мав на мене гнів потужний Діомед, що я прилюдно безжалісним назвав його Хароном в той час, як він, а з ним ще наших двоє, розвідача троянського вбивали.Кассандра
(напружено)
Коли?Сінон
Давно, пророчице, тоді ще Пелід наш був живий. Та пам'ятливий у гніві Діомед,- його вразило, що я насмів обороняти бранця, його рукою взятого на смерть. Але ж мені так жаль було троянця. Такий був молоденький і вродливий, так жалісно благав про милосердя… Ой, горе! Так і я тепер благаю, та нікому за мене заступитись хоч би єдиним словом… Всі мовчать… Смерть неминуча… Нащо ж протягати останні сі хвилини під мечем?!(Раптом падав на коліна і нахиляв голову).
Спусти свій меч на мене, невблаганна!Кассандра
Гелене, я не певна, може, справді не винен цей чужинець? Як гадаєш?Гелен
Я, сестро, не вгадаю без пташок.Деїфоб
А я дивуюся з твого вагання. Адже могла колись ти ціле військо людей невинних одіслать на страту єдиним словом,- і не жаль було. Так що ж тобі якийсь один чужинець? Невже він ласку заслужив у тебе заступництвом єдиним за троянця єдиного? Адже лідійське військо бажало врятувати цілу Трою і то від тебе ласки не зазнало.