Шрифт:
Дорогою Інфадус розповів нам, що є інший перевал через гори, на північ від Великої Дороги царя Соломона, або, точніше, є місце, де можна спуститися зі схилу скелястого хребта, що відділяє Країну Кукуанів від пустелі. Це той хребет, на якому підносяться величезні вершини двох гір Цариці Савської. Виявилося також, що десь років два тому кілька кукуанських мисливців спустилося цим шляхом з гір у пустелю у пошуках страусів, пера яких дуже цінуються в країні як прикраси до військових головних уборів. Під час полювання вони забрели далеко у глиб пустелі і ледве не загинули від спраги. Побачивши на обрії контури дерев, вони попростували туди і натрапили на великий родючий і пишний оазис, що простягся на кілька миль. За планом Інфадуса, наш зворотний шлях мав пролягати повз цей оазис. Ми схвалили його план, оскільки він позбавляв нас труднощів гірського переходу. На додачу, нас узялися супроводжувати до оазису кілька мисливців, які колись його відкрили. Вони твердили, що з того місця помітили вдалині в пустелі інші родючі оазиси [62] .
62
Нам часто здавалося неймовірним, як могла мати Ігнозі з маленькою дитиною подолати труднощі подорожі через гори і пустелю, які трохи не виявилися фатальними для нас самих. Тепер же мені спадає на думку, і я хочу поділитися цим із з читачем, що вона, мабуть, пішла цим другим шляхом, мандруючи, як Агар крізь пустелю. Якщо це справді було так, то в історії її порятунку немає нічого неймовірного. Цілком ймовірно, що її могли зустріти і відпровадити до оазису які небудь мисливці за страусиними перами, як розповів сам Ігнозі. Звідти вона могла поступово, від оазису до оазису, йти на південь і дістатися Зулуленда. — А. К.
Ми неквапно просувалися вперед і на четвертий день нашої подорожі знов опинилися на гірському кряжі, що відділяє Країну Кукуанів від пустелі, що її піщані бархани тяглися, скільки сягне око, північніше гір Цариці Савської.
Удосвіта наступного дня наші провідники привели нас до місця, звідки починався крутий спуск до пустелі, з висоти не менше двох тисяч футів.
Тут ми розпрощалися з нашим вірним другом, стійким старим воїном Інфадусом. Він урочисто побажав нам щастя і успіху, при цьому трохи не вронивши сльозу від смутку.
— Ніколи більше, мої повелителі, — сказав він, — не призначено моїм старим очам побачити людей, схожих на вас. Як Інкубу долав у битві ворогів! Пам’ятаєте видовище, коли він зніс одним ударом голову Твали? Це було дивовижно, просто чудово! Більше ніколи я не побачу такого удару, хіба тільки в блаженних сновидіннях.
Нам теж було неабияк шкода з ним розлучатися. Гуд так розчулився, що навіть подарував йому на згадку свій монокль! (Згодом ми виявили, що у нього був ще один, запасний.) Інфадус був просто у захваті, передчуваючи, що володіння таким предметом колосальна підвищить його престиж. Після кількох марних спроб йому все ж таки вдалося вставити монокль собі в очницю. Ніколи я не бачив нічого більш безглуздого, ніж цей старий воїн із моноклем в оці. Це не зовсім пасувало до плаща з леопардової шкури і плюмажу з чорних страусячих пер.
Потім, упевнившись, що наші провідники захопили із собою достатньо води і провізії, і вислухавши громовий прощальний салют Буйволів, ми міцно потиснули руку старого воїна і почали спуск із гірського хребта. Це виявилося вельми нелегкою справою, але, так чи інакше, надвечір того ж дня ми благополучно дісталися підніжжя гори.
— А ви знаєте, друзі, — щиро зауважив сер Генрі, коли ми сиділи тієї ночі довкола багаття і дивилися на навислі над нами кручі, — мені здається, що на світі є чимало місць, які значно поступаються Країні Кукуанів, і часом я відчував себе тут набагато щасливішим, ніж будь-де, хоча зі мною ніде й ніколи не траплялися такі дивні речі. А ви як гадаєте?
— Я відчуваю, що майже жалкую за тим, що покинув цю країну, — зітхнувши, зізнався Гуд.
Що ж до мене, то я подумав: як добре, що все скінчилося гаразд, адже упродовж усього мого життя, повного небезпек, мені ніколи не випадало стільки разів бути на волосині од загибелі, як за ці два місяці. При одному спогаді про битву, в якій мені теж довелося брати участь, у мене аж мороз сипле по шкірі, а що вже казати про наші поневіряння в підземеллі!
Наступного ранку ми вирушили у важкі мандри через пустелю. П’ятеро провідників несли чималий запас води. Ніч ми провели просто неба, а удосвіта рушили далі.
Третього дня нашої подорожі, десь пополудні, ми побачили дерева того оазису, про який розповідали наші провідники, і надвечір ми вже знову йшли по траві і чули дзюрчання води.
Розділ XX
ЗНАЙДЕНИЙ
А зараз я оповім про те, що сталося далі, бо то була найдивовижніша пригода, яка свідчить, що у житті трапляються справжні дива.
Трохи випередивши своїх супутників, я неквапно чимчикував берегом струмка, що, витікаючи з оазису, губився з-поміж розпечених пісків, і раптом став як укопаний, не вірячи своїм очам. І було від чого: ярдів за двадцять неподалік, у чарівному куточку, під густим розлогим інжирним деревом стояла маленька затишна хатина. Вона була обернена фасадом до струмка і виглядала як типова тубільна хатка з верболозу і трави, але мала звичайні двері, а не маленьку лазівку, схожу на льоток у вулику.
“Що за чортівня! — подумав я. — Звідки тут узялася хатина?”
Не встиг я це подумати, як двері відчинилися, і з неї, накульгуючи, вийшов білий чолов’яга з величезною чорною бородою, одягнений у звірині шкури. Я вирішив, що це мені примарилося, бо сонце напекло голову. Це було абсолютно неймовірно! Жоден мисливець ніколи сюди не забирався, і жоден, безумовно, не міг тут жити. Я витріщив на нього очі. З не меншим подивом дивився і він на мене. Тут саме нагодилися й сер Генрі із Гудом.
— Послухайте, друзі, — сказав я до них, — у мене маячня, чи це насправді біла людина?
Сер Генрі й Гуд поглянули на незнайомця, і тої ж миті білий незнайомець із чорною бородою щось вигукнув і, шкутильгаючи, зашкандибав у наш бік, але, не дійшовши кількох кроків, упав непритомний.
Одним стрибком сер Генрі був біля нього.
— Сили небесні! — закричав він. — Та це ж мій брат Джордж!
Почувши цей вигук, із хатини виткнувся ще один, теж одягнений у шкури й з рушницею в руках. Побачивши мене, він аж заточився від подиву.