Шрифт:
— Я, здається, збожеволію!
— Побережи свій розум, Хаміде! Він тобі ще згодиться! — присадив його Загорський.
Абдул Хамід тримався рукою за голову й, широко розплющивши очі, дивився на воду. У воді з шаленою швидкістю крутилися сотні тоненьких, схожих на металеві стружки, фіолетових, лілово-синіх, жовтогарячих і золотаво-червоних кіл, що сліпуче спалахували на сонці.
— Жозефе Брауне! — гукнув Загорський. — Капітане!
Велетенська ведмежа постать старого моряка знову зникла.
— Жозефе Брауне, де ви?
— Я тут, професоре.
— Але ж я вас не бачу!
— Я вас теж не бачу!
— Ви не спите?
— А ви?
Загорський стояв, заклякши на місці, і чув знайомі важкі капітанові кроки, його сухий кашель. А коли той підступив до професора зовсім близько, Загорський розгублено скрикнув:
— Чому ви так дивитесь на мене?
— Бо я нічого не бачу!
— А я вас уже бачу.
Жозеф Браун відчув дотик чиєїсь руки й здригнувся.
— Привид!
— Це я, сер! — озвався Загорський.
— Якась містифікація! — засміявся Браун.
— Значить, я вас бачу, а ви мене — ні! Оце і є світлова гра!
За мить блиск згас. Вони присіли. Жозеф Браун пригостив Загорського сигарою. Курили мовчки. Нарешті Браун втратив терпіння:
— Чим усе це можна пояснити?
— Якщо вірити теорії океанографа Мерея, то наш організм на якусь мить залишився без гемоглобіну і ми стали прозорі! Саме тому прозора переважна кількість тварин, що живуть під водою. Ми розрізняємо їх тільки з маленьких чорних оченят!
Жозеф Браун помацав свій опуклий живіт.
— Вони абсолютно безбарвні?
— Ми стали схожі на Уелсових героїв!
— Уелсових?
— На його думку, видимість залежить від того, як діють видимі тіла на світло.
— Облиште ці жарти, сер! Я вас запитую, чи бачив ці кола Ліпман? Його матроси теж ставали невидимі?
— Про це в радіограмах не згадується!
— Значить, тут якесь нове явище?
Загорський щось згадав, схопив Жозефа Брауна за руку, і вони збігли сходинками вниз. Проба води все ще стояла біля дверей апаратної. Жозеф Браун зазирнув у воду, і його обличчя спохмурніло. Вода була зовсім спокійна, а в ній вирували барвисті кола, наче стрічки в руках у фокусника.
ПЕРШЕ ЗІТКНЕННЯ З НЕВИДИМОЮ СИЛОЮ
Загорський відпочивав у ліжку, коли в двері каюти тривожно постукали. Лабала дивився в ілюмінатор. При першому ж ударі в двері він підхопився, його рука сіпнулася назад, і за мить у долоні блиснув пістолет.
— Бама, хто це?
Загорський відкинув ковдру.
— Хто стукає?
— Відчиніть, сер! — упізнав Загорський голос алжірця.
Вен Хеда гарячково стукав у двері. Загорський повернув ключ замка, і в каюту вскочив Вен Хеда.
— Сер, на кораблі заколот!
— Заколот? — пильно глянув на нього професор.
— Так, я чув це на власні вуха!
— Від кого?
— Я чув, як розмовляли між собою Грін з Акулою.
Загорський почав швидко вдягатися.
— І що ж вони казали?
— Що не бажають іти на неминучу смерть!
— Ммм-так, — промимрив спохмурнілий Загорський.
— Вони заарештують вас, Хаміда, Жозефа Брауна та штурмана і повернуть корабель назад.
Загорський мовчки дивився на нього.
«Грін і Акула», — повторив він подумки імена двох матросів.
Педро Грін був присадкуватий дебелий чоловік, з котячими очима й татуїровкою на лівій руці. Він працював у машинному відділенні. А Акула? Перед очима професора зразу ж постала похмура, висока, завжди розхристана, набундючена постать німця. Він ставився до людей зверхньо, з почуттям власної вищості, і завдяки своєму велетенському зросту та неабиякій фізичній силі тримав у покорі весь екіпаж…
Джеймс Лабала стояв біля дверей.
— Жозеф Браун про це знає? — запитав Загорський.
— Ні, сер!
— А Хамід?
— Я йому вже сказав.
Загорський витяг свою жовту подорожню валізку, відкрив її, взяв звідти якусь річ і поклав собі в кишеню.
Повернутися назад? Ні, цього він не допустить!
— Заколот! — повторив Загорський.
Отже, малодушність і страх узяли верх. Повертати назад? Ні, він згоден лишитися на кораблі сам один, але не відступить назад ані на крок. Ніхто в світі ще й не чув про ці невідомі явища природи, а він, людина науки, злякається і втече з Абалули?! Це так само, якби воїн утік з поля бою. Крім ганьби, це ще й зрада…