Він сів біля апарата. Бєлопольський, безцільно походивши по обсерваторії, сів поруч нього. Обидва почали нетерпляче ждати. Вони могли в будь-яку хвилину самі викликати Камова, але не хотіли порушувати встановлений начальником експедиції порядок радіозв'язку.

Тридцять хвилин, нарешті, минули. У гучномовці почулося різке поклацування. Це Камов ввімкнув мікрофон.

— Говорить Камов, — пролунав знайомий голос. — Як ви мене чуєте?

— Чуємо добре, — відповів Бєлопольський.

— Я вас теж добре чую. Новин поки що немає ніяких. Всюдихід йде по місцевості, яка нічим не відрізняється, від тієї, що навколо зорельота. Бачили кількох «зайців». Одного мало не роздавили. Стрибнув прямо під гусеницю, але Арсен Георгійович зумів обійти його. Їх, мабуть, тут дуже багато, але інших тварин не видно. Ми рухатимемося весь час прямо. Які новини у вас?

— Ніяких немає. Все, як і раніше.

— Спостерігайте навколишню місцевість. Наступна розмова буде рівно через годину. Повторіть!

— Наступна розмова через годину.

— Припиняю зв'язок.

Голос замовк. Клацнув вимкнений мікрофон.

— Ви будете тут, Костянтине Євгенійовичу? — запитав Мельников.

— Так.

— Я піду в лабораторію. Сергій Олександрович просив проявити сьогоднішню плівку. Я скоро повернуся.

— Ідіть.

Бєлопольський уважно подивився на свого молодого товариша

— Ідіть, — повторив він, — і не хвилюйтеся! Вони повернуться вчасно. Немає ніяких підстав для хвилювання. Якщо навіть на Марсі є великі тварини, вони не насміляться напасти на всюдихід.

— Я побоююсь не нападу, — відповів Мельников. — Але уявіть собі такий випадок, що кисневий балон почне протікати і вони залишаться без повітря. Або поламається мотор чи сам всюдихід. Може розірватися гусениця — і вони не зможуть відремонтувати її. Якщо це трапиться на великій відстані від зорельота, вони загинуть.

— Борисе Миколайовичу, — сказав Бєлопольський, — ви вже могли, по-моєму, переконатися, що все на нашому кораблі найвищої якості. Всюдихід не виняток. А щодо кисневого балона, то він не один на всюдиході і не картонний. І протікати він ніяк не може. Згадайте, як Сергій Олександрович під час приймання наказав скинути один такий балон з десятиметрової висоти, і він після цього залишився цілісінький.

— Пам'ятаю, але все-таки…

— Мене б на вашому місці турбувало інше, — говорив далі Бєлопольський. — Є одна теоретична небезпека. Підкреслюю — тільки теоретична. На Марсі бувають піщані бурі. Вони настільки сильні і захоплюють таку величезну площу, що ми спостерігаємо їх із Землі в наші телескопи. На гладенькій і рівній поверхні Марса повинні бути сильні вітри, що виникають від нерівномірного нагрівання повітря в різних частинах планети. Спокій атмосфери, який ми спостерігаємо ці два дні, мене дуже дивує. Вітри піднімають величезні маси піску і несуть його з великою швидкістю. Ось де небезпека. Але, повторюю, це небезпека теоретична. Всюдихід розрахований на такий випадок. Його мотор повинен справитись, а курс можна держати за радіомаяком. Крім того, бурі особливо сильні не тут, а в тих пустелях, які ми бачили. Не забудьте, що ми зараз на дні глибокої западини. Навряд чи всюдихід вийде за її межі. Отже, не турбуйтеся, — наші друзі повернуться цілі і неушкоджені.

Бєлопольський говорив спокійним, рівним голосом. Його доводи були логічні й обгрунтовані, але Мельникова не обманув його вдаваний спокій. Він відзначив про себе надто вже довгу розповідь, таку невластиву для Костянтина Євгенійовича. Взявши апарат, він проліз у люк і попрямував до своєї фотолабораторії.

Бєлопольський провів його співчутливим поглядом. Він добре розумів його стан.

«Ми перебрали з ним всі небезпеки, які нам відомі, — подумав він. — А скільки може бути інших, про які ми й уявлення не маємо!»

Він зітхнув і повернувся до радіостанції. Червона точка, як і раніше, горіла рівним, заспокійливим світлом. Тонкий промінь її безмовно свідчив, що на всюдиході все благополучно. «Ми побоюємося за них; вони, напевно, турбуються за нас. Що ж, так і повинно бути. І так буде всі чотири дні», сказав він сам собі.

Минула година, і між всюдиходом і зорельотом знову відбулася коротка розмова. Нічого нового не було. Всюдихід ішов по такій же місцевості, як і раніше. Все було гаразд.

Для Мельникова і Бєлопольського цей ранок тривав нескінченно довго. Сонце повільно котилося до зеніту. Термометр, що був назовні, показував п'ятнадцять градусів тепла.

— І це на екваторі! — зауважив Мельников.

— Так, холодна планета.

Судячи з висоти сонця, було близько одинадцятої години «за місцевим часом», як висловився Бєлопольський, коли Камов повідомив, що вони проїхали сто кілометрів.

— Мотор працює чудово, — сказав він. — Ми пройдемо ще кілометрів п'ятдесят, а потім повернемо на південь.

Минуло дві години після цієї розмови. Настав час чергового зв'язку, а рація мовчала. Стрілка годинника давно проминула призначену хвилину, індикаторна лампочка, як і раніше, показувала, що радіостанція всюдихода працює; слабке потріскування в гучномовці свідчило, що з рацією зорельота теж все гаразд; але зв'язку не було.