— Ну, тепер усе гаразд! Посидьте спокійно хвилин п'ятнадцять. Все-таки падати на землю з такою раною в плечі було дуже рисковано.

— Напад був несподіваний, — сказав Пайчадзе. — Я не міг зробити інакше. Він вистрілив би знову, більш вдало. Звичайно, примітивні хитрощі, але я був певний, що він не має досвіду в таких справах. Що він хотів зробити, мені не зрозуміло. Яка мета нападу?

— Гадаю, що я вже зрозумів мету нападу, — відповів Камов і, обернувшись до Бейсона, говорив далі англійською мовою: — Невже ви могли подумати, що я погодився б летіти з вами, залишивши своїх товаришів? Не думайте, що всі люди такі, як ви, містер Бейсон. Все, що трапилося, я пояснюю розладом ваших нервів. Коли ви заспокоїтеся, то вам буде соромно за вашу поведінку.

— Здається, ви самі вважаєте, що всі люди такі, як ви, — зауважив Пайчадзе.

— Поспішайте! — сказав Камов. — Беріть свої речі і рушаймо.

— Він просить залишити його тут. Він сказав, що не хоче повертатися на Землю. Я його розумію.

— Дурниці! Бейсон слухняно дістав свій невеликий чемодан. Він відчував тупу байдужість до всього, що б з ним не сталося. Тепер уже остаточно все загинуло. Попереду незмивна ганьба.

«Треба було вистрілити ще раз, коли ця людина лежала на землі, — думав він. — Як можна було допустити, щоб росіянин так спритно обдурив мене!.. Промахнутися з трьох кроків… Непростимо! Камов каже, що все одно не полетів би, та це тільки слова. Під загрозою неминучої смерті він заспівав би інакше…»

Особистих речей у Бейсона майже не було, і він швидко вклав чемодан.

— Час вирушати! — сказав Камов. Він нахилився до Пайчадзе. — Як ви себе почуваєте, Арсене Георгійовичу?

— Непогано, — Пайчадзе підвівся, але похитнувся і мало не впав на підлогу. Камов підхопив його. — В голові паморочиться.

— Обніміть мене за шию, — сказав Камов. — Найважче — добратися до всюдихода, а там я швидко довезу вас додому. Ідіть вперед! — наказав він Бейсону,

Американець мовчки послухався. Стрибнувши на землю, він допоміг Камову спустити пораненого.

— Я дуже шкодую, містер Камов, — сказав він, — що вчинив цей безглуздий напад. Не знаю, як це могло статися. Я, мабуть, не при своєму розумі. Загибель Чарльза Хепгуда помутила мій розум.

— Це не дивно, — відповів Камов. — А до того ж ви багато пили останнім часом. Думаю, що суд візьме це до уваги. Покладіть всередину корабля ногу Хепгуда. Він взяв Пайчадзе на руки.

— Вам важко, Сергію Олександровичу?

— Нітрохи! Хіба ви забули, що ми на Марсі?

Він одніс товариша до всюдихода і зручно влаштував його на задньому сидінні.

Бейсон стояв біля дверей. Останні слова Камова вразили його, мов грім. Досі йому здавалося, що командир, радянського зорельота не надає великого значення всьому, що трапилося. Він зрозумів, як глибоко помилився. Те, що він сприйняв за поблажливість, було тільки виявом витримки і виняткового самовладання. Камов обернувся до Бейсона.

— Не затримуйте нас, — роздратовано сказав він. — В чому річ?

Бейсон не відповів. Він мовчки підняв останки свого супутника і, поклавши їх на підлогу вихідної камери, замкнув двері. Так само мовчки він сів на вказане йому місце в машині. Камов сів поруч.

Перш ніж рушити з місця, він ввімкнув передавач.

— Нарешті! — почувся голос Бєлопольського. — Що у вас трапилося, Сергію Олександровичу?

— Все розкажу, коли повернемось, — сказав Камов. — А тепер слухайте уважно. Арсен Георгійович поранений. Приготуйте зручне ліжко. Коли побачите всюдихід, нехай Борис Миколайович вийде допомогти мені перенести пораненого. Крім того, ми веземо з собою ще одну людину. Для неї підготуйте резервну каюту.

— Яку людину?.. Звідки?!

— Це член екіпажу американського зорельота. Пояснювати ніколи. Почекайте трохи. Всюдихід йтиме на повну швидкість. Розмовляти на ходу не будемо. Через півтори години будемо дома. Все ясно?

— Ні, поки що зовсім не ясно, — відповів Бєлопольський. — Але ваш наказ буде виконано.

— До побачення! Припиняю зв'язок.

Вимкнувши мікрофон, Камов повернувся до Пайчадзе:

— Вам зручно, Арсене Георгійовичу? — Дуже добре, не турбуйтеся!

— Дозвольте, — несподівано сказав Бейсон, — затриматись на одну хвилину.

— Навіщо?

— Мені хотілося б повернутися на зореліт. Там є американський прапор. Я хочу прикріпити його на кораблі. Нехай він майорить тут на пам'ять про наше відвідування Марса.

— Ні! — різко відповів Камов. — Не дозволяю! Він ввімкнув мотор.

— Я пущу всюдихід з максимальною швидкістю, Арсене Георгійовичу. Дорога нам знайома і безпечна. Якщо через швидкість ви почуватимете себе погано, — скажіть.