Бєлопольський рішуче ввімкнув мікрофон.

— Чому мовчите? — голосно промовив він. — Відповідайте!.. Відповідайте!..

Він підождав і знову повторив ті самі слова. Мельников, затамувавши подих, напружено прислухався.

— З всюдиходом нічого не трапилося, — сказав Бєлопольський, з усієї сили намагаючись говорити спокійно. — Його станція працює. Може, вони вийшли з нього.

— Обидва?

Це питання змусило Бєлопольського здригнутися. Камов говорив, що ні за яких обставин вони не залишать всюдихід одночасно. Хтось мав залишитися в ньому. Але чому ж вони не відповідають?

— Сергію Олександровичу!.. Арсене Георгійовичу!.. Чому мовчите?.. Відповідайте!.. Відповідайте!..

Відповіді не було.

В обсерваторії настала тяжка мовчанка.

Мельников і Бєлопольський, приховуючи один від одного болісне хвилювання, не зводили очей з червоної точки індикатора.

Обидва боялися, що лампочка раптом погасне. Ледве чутне потріскування здавалося їм дуже гучним, і вони щосекунди сприймали його за очікуване клацання ввімкненого мікрофона.

Та минали хвилини за хвилинами, а рація вперто мовчала…

Всюдихід швидко і легко йшов по щільно утрамбованому часом піску.

Широкі гусениці залишали за собою виразний слід. Білий корпус добре відбивав сонячне проміння, і всередині всюдихода було нежарко.

Сидячи у м'яких зручних кріслах, Камов і Пайчадзе ночували себе чудово. Трохи втомлива була одноманітність навколишньої місцевості, але вони не втрачали надії побачити, нарешті, що-небудь цікаве і пильно дивилися навкруги. Іноді доводилося об'їжджати озера, і один раз вони мало не застряли в сипучому піску. Гусениці раптом провалилися, але Пайчадзе з блискавичною швидкістю дав задній хід — і машина щасливо вибралася з несподіваної пастки.

— Справжнє болото, — сказав Камов. — Тільки піщане. Треба буде дослідити це місце.

Від зорельота їх відділяло вже понад сто кілометрів, але ця обставина їх аніскільки не бентежила; і всюдихід з тією ж швидкістю рухався вперед і вперед.

Камов був певний, що потужний мотор, любовно зроблений спеціально для них уральським моторобудівним заводом, не підведе. За дві години роботи він навіть не нагрівся і був такий холодний, як і на початку дороги. Здавалося, що сила, яку він має, жартома несе маленький всюдихід, і гусениці з рівномірним м'яким шелестом безперервною стрічкою без напруження переливалися через ведуче колесо.

— Добре змайстрували, — похвалив Пайчадзе. —

І швидко!

— Недарма ж ми тричі складали його на Землі, — сказав Камов. — Пригадуєте, як бурчав Костянтин Євгенійович, коли я зажадав втретє скласти?

Пайчадзе засміявся.

— А пригадуєте, — сказав він, — як Матвій Іванович лаяв вас, коли зламали гаєчний ключ?

Камов згадав старого уральського майстра, який учив їх збирати всюдихід, і посміхнувся.

— «З інструментом, юначе, треба поводитися дбайливо, акуратно, з любов'ю!» Так, здається, він сказав, Арсене Георгійовичу?

— Так.

Камов подивився на годинник.

— Пів на дванадцяту.

— Проїхали сто сорок кілометрів. Час повертати. Ми обстежимо місцевість на південь кілометрів на п'ятдесят, а потім вирушимо до зорельота.

— Повертаємо?

Камов трохи підвівся і уважно оглянув у бінокль місцевість попереду всюдихода.

Скрізь одне й те ж: зарості й пісок.

Він збирався опустити руку і дозволити повернути на дев'яносто градусів, та раптом різко нахилився вперед.

— Що це таке? — сказав він. — Подивіться, Арсене Георгійовичу!

Пайчадзе підніс бінокль до очей.

Кілометрів за два, праворуч від шляху всюдихода, над синім килимом рослин, видно було якесь довге тьмяноблискуче тіло. Воно підносилось на рівній місцевості, чітко відрізняючись своїм виглядом від форм марсіанської рівнини, які вже стали для них звичними.

— Неначе металеве, — сказав Камов.

Не чекаючи команди, Пайчадзе повернув до поміченого предмета. Нетерпляча цікавість змусила його збільшити швидкість.

Коли всюдихід наблизився на відстань півкілометра, Камов, не опускаючи бінокля, сказав:

— Я знаю, що це таке. Це зореліт, але значно менший від нашого.

— Зореліт?.. Ми не самі на Марсі?

— Очевидно. Найімовірніше, що це американський зореліт Чарльза Хепгуда.

— Цікава зустріч! — розчаровано сказав Пайчадзе. — А я думав, побачимо щось варте уваги. Повідомити Бєлопольського?

— Встигнемо. Розмова призначена на тринадцяту годину. Немає підстав порушувати графік, тим більше, над ми через півхвилини будемо на місці.