У жарких надрах «Прончищева» сильніше відчувалася качка, було важко ходити по слизьких ґратчастих площадках, що перекривали яруси машинного залу іі кочегарки.

Величезні шатуни злітали й опускались в електричному світлі. В топках гоготіло нафтове полум'я. Між гарячими котлами, у вузьких трикутних проходах, людей кидало від стінки до стінки.

У молодих моряків крутилися голови від качки й жари, але вони помітно підтягувалися за прикладом старших товаришів.

І старший механік Тихон Матвійович з йоржиком сивіючого волосся над завжди сердитим, трохи одутлим обличчям раз у раз спускався в машину, слухав роботу механізмів.

Цікава людина Тихон Матвійович. Великий любитель класичної музики. В його каюті намертво принайтований до столу патефон із солідним запасом пластинок.

Майже половину своєї зарплати Тихон Матвійович щоразу витрачає на купівлю нових пластинок. Улюблена його розмова — про життя й творчість композиторів усіх часів і народів…

Тьмяні відсвіти вогню падали на смуги тільників Ілюшина і молодих кочегарів Федіна та Петрова, що несли вахту біля топок.

— Ну, як вахта, друзі? — весело сказав Андросов, намагаючись перекричати шум вентиляторів. — Входимо на зовнішній рейд Гетеборга, скоро ставатимемо на якір.

— Та ось комсомольці наші трохи здають! — прокричав у відповідь Ілюшин. — Наче думають, що зараз саме час на койки завалитися.

Криголам різко хитнуло, пішли вниз полум'яні отвори топок. Андросов не втримався б на ногах, якби Ілюшин не вхопив його за руку. Федін і Петров стояли зсутулившись, важко й нерівно дихали.

— Комсомольці — майбутні комуністи — здають? Не вірю! — Таке здивування пролунало в голосі Андросова, що обидва молоді кочегари випрямилися. — Начальник експедиції наказав передати подяку кочегарам «Прончищева» за хорошу роботу!

Спершу йому здалося, що не перекричить шуму кочегарки, але тепер почував — котельні машиністи слухають його слова.

— Шторм минає. Ще трохи напружитись — і перемога!

— Єсть ще трохи напружитись! — сказав Петров, випрямився, пильно вдивляючись у скло водомірної колонки. Федін промовчав, але його рухи теж стали зібранішими й точнішими.

Капітан третього рангу відвідав інших кочегарів, потім ішов по стальних площадках машинного залу, мимо розподільних дощок і величезних, виблискуючи маслом колінчастих валів, що безшумно оберталися.

Дзвонили сигнали зверху, спалахували різноколірні лампочки.

Андросову знову зустрівся старший механік Тихон Матвійович у синьому вицвілому комбінезоні, що обтягував його гладке тіло. Спокійний, як звичайно, він ніби не помічав ні качки, ні гарячого повітря, від якого жаркий піт давно вже заливав очі Андросова.

Але й Андросов примусив себе майже забути про морську хворобу. Він зупинявся то тут, то там, розповідав, як іде буксировка. Старався кожному сказати кілька потрібних у таку мить підбадьорливих слів.

«А як справи там, нагорі, поки я тут?» подумав, нарешті, обійшовши все машинне відділення.

Судячи з качки, шторм не слабшав. Як і досі, а може, ще різкіше, палуба виривалася з-під ніг, було чути глухий гуркіт хвиль, що били зовні в борти.

Андросов вибрався на верхню палубу під мокрий, навальний вітер.

Його вразив вигляд моря, що грізно потемніло й рухалося каламутними горбами. Док був зовсім близько, гойдався майже за самою кормою криголама, на коротко підтягнутих буксирах. Боцманські команди на доку і на кормі «Прончищева» кінчали обносити мокрі троси навколо чавунних тумб.

Вищали електролебідки. На палубу доку збігали люті хвилі, котилися по металевих понтонах, били людям під ноги, плескалися коло підніжжя башт і біля чорних кілів барж.

Зовсім недалеко, за смугою рокочучих хвиль, Андросов побачив високу постать Агєєва — головний боцман був лише в тільнику, стискав під пахвою жерстяний рупор. Велетенські кільця якірного ланцюга, гуркочучи, рухались до борту…

— Ач яка зеленуха йде! — крикнув головний боцман крізь вітер. — Міцніше тримайтесь, орли!

Довгі косматі хвилі вдарились об купи колод і об нафтові баки. «Добре, що вчасно закріпили все по-штормовому», подумав Щербаков. Щоразу, коли його наздоганяв крижаний вал, від якого перехоплювало подих, він, за порадою головного боцмана, весь стискався, пригинався до палуби, вхопившись за, трос або за кільце якірного ланцюга. Вода, як жива, била під коліна, намагалась потягти за собою. Недалеко від Щербакова працював Мосін.

Мосін, як завжди, рухався легко, майже недбало, ніби не звертав уваги на стихію, що бушувала навкруги.