Ніхто не бачив, як вийшов з моря другий порушник кордону. Ллє майор держбезпеки Людов, одержавши донесення з застави, почувши, що прикордонники знайшли під камінням легкий водолазний костюм людини-амфібії, дуже яскраво уявив собі картину висадки диверсанта на берег.

Була глибока ніч. Виглядав і знову зникав у чорних пролітаючих хмарах місяць. Серед каміння біліла піна хвиль, що обмивали каміння. Побережжя в цьому місці завжди безлюдне, тільки здалека спалахує й гасне, спалахує й гасне червоний вогонь маяка.

І от якесь кругле тіло майнуло у воді, зникло серед хвиль, з'явилося знову. З води вийшла істота майже фантастичних обрисів. Горбата, круглоголова, вона здалека могла здатися зовсім голою.

Водонепроникний речовий мішок і кисневий балон, з'єднаний з легким водолазним шоломом, утворювали горб за спиною того, хто вийшов з моря. Руки й ноги обтягнутого резиною тіла закінчувалися перетинчастими ластами, що допомагали швидше пливти під водою.

Судячи з стану знайденого під камінням костюма, порушника спочатку збило з ніг прибоєм, протягло по вкритих мулом каменях, але він, очевидно, не розбився, швидко рушив угору по скелях…

Його слід виявив службовий собака-шукач. У районі Східних скель, там, де нагромадження дикого каміння підноситься від самої води, собака тяг вище й вище, поки не вивів прикордонників до колії залізниці. Тут шукач безпомічно заметався по насипу, біля шпал…

— Опитали весь персонал поїздів, що проходили біля Східних скель цієї ночі, — доповідав Людову лейтенант Савельєв. — Ви знаєте, поїзди проходять там порівняно близько від берегового обриву… Провідникові одного з вагонів здалося, що саме в цьому пункті залізниці хтось увійшов з тамбура в коридор.

— Здалося? — підвів трохи брови Людов.

— Так точно. Була третя година ночі, - провідник, очевидно, задрімав. Почувши, що двері з тамбура відчинилися, він одразу ж, як запевняє, пройшов по вагону, але нікого з сторонніх не виявив.

— У тому місці побережжя поїзд, здається, уповільнює хід?

— Трохи загальмовує на стрілці.

— Значить, утік! — сказав Людов.

Прикро вражений, він згорбився над столом.

— Лейтенанте, посильте спостереження в порту. Зв'яжіться з відділеннями міліції і з військовою комендатурою. Про всі важливі події хай негайно доповідають нам.

В обідній час майор перетяв міські вулиці, пройшов прохолодними алеями матроського парку, вийшов на положистий морський берег. Довгі розкотисті хвилі набігали на коричньовожовтий тугий пісок, пахло водоростями, сонцем і сіллю, теплувата, майже не солона вода плавно погойдувалась на прозорій синяві, що розмірено здималася.

Вдалині берег громадився камінням, там, далеко за поворотом, були Східні скелі. Здалека свистіли паровози, було чути наростаючий і затихаючий гуркіт дальніх і приміських поїздів.

Викупавшись, Людов сидів на гарячому піску в трусах і кашкеті, зсунутому на великий смуглявий ніс. Балтійське сонце пекло його жовтувате, місцями порізане старими шрамами тіло. В Заполяр'ї, звідки Людов недавно перевівся в цю базу, купатися в морі не доводилось ніколи, розвідники ходили плавати на гірські озера, в яких вода ставала влітку трохи теплішою.

Він сидів на розпеченому піску, старався не думати ні про що, насолоджувався рідкими хвилинами повного відпочинку, прекрасним відчуттям мирного часу, відвойованого в смертних боях.

Повертаючись з купання, поспішав, швидко пройшов по тихих алеях і пожвавлених тротуарах. Назустріч ішли жінки з дітьми, бігла із школи весела дітвора. Майор не міг не усміхатися з-під своїх вологих від поту окулярів. Він дуже любив дітей, а в час війни майже не зустрічав їх у суворих, готових щохвилини до боїв північноморських базах.

У кабінеті чекав лейтенант Савельєв. Ніяких нових відомостей поки що не надійшло. Ніяких слідів диверсанта, який вийшов з моря!

Майор наказав привести на повторний допит першого мовчазного порушника кордону.

Порушник сидів, незграбно піднявши трохи плечі, втупивши очі в підлоту, жалюгідний чоловічок з землистосірим, упертим обличчям, його питали про креслення на гребінці, про док. В йото очах прозирали розгубленість і страх, але він не вимовив жодного слова, і його вивели.

Увечері задзвонив один з телефонів на столі. Майор підняв, поривчасто підніс до вуха трубку. Слухав, трохи нахиливши посічене глибокими зморшками, відтінене великими окулярами обличчя.

— Так, так… На вбитому виявлено ампулу з отрутою? І не знайдено ніяких документів? Спасибі. Зараз же виїду на місце події.