Заглада шморгнув носом, блиснув очима на Параску й відповів винувато:

– Вона не відпустила…

– Але ж ти солдат.

– Солдат! Я їй казав: мушу йти до своїх, вона плаче – не пущу, бо вб'ють… У лісі курінь обладнала, за болотом, там місця чорні, ніхто не ходить, а вночі у хліві зустрічалися.

– Ти дезертир! – раптом люто мовив Толкунов. – Типовий дезертир 3 зрадник. Підеш під трибунал, штрафбат тобі забезпечений! Ясно?

Хлопець опустив голову:

– Куди вже ясніше…

– Хто з селян може підтвердити, що він справді оточенець? – запитав Бобрьонок у Параски.

Та нарешті відірвалася від хлопця.

– Його не розстріляють? – запитала, дивлячись лячно.

– Я ж кажу: обійдеться штрафбатом… – Толкунов – вимкнув свій ліхтарик, економлячи батарейки. – Я б його, звичайно, поставив до стіни, а може, й поставлять гада!

Хлопець сіпнувся, мовив швидко:

– Тут кожен у селі знає мене. Я не допомагав німцям і не служив у них, усі підтвердять.

– Держався за спідницю, – зневажливо кинув Толкунов.

– Чекайте, – нараз випростався хлопець, – я догадуюсь, кого ви шукаєте. Параска бачила в лісі й казала мені…

– Кого? – підскочив до жінки Толкунов. – Кого й коли? Кажи швидше!

– Лейтенанта з сидором, що накульгував. Вчора вранці бачу, чимчикує якийсь лейтенант до Жашковичів. Іван мусив повертатися звідси до лісу. Я саме вийшла з хліва, заховалася – до кого, думаю, йде, а він, не доходячи до села, на узлісся, чагарниками й обійшов Жашковичі, а потім на стежку звернув, що до лісника. Та стежка тільки до лісника, – додала упевнено, – я тут усі стежки знаю.

Бобрьонок розв'язав хлопцеві руки.

– Зараз ми покажемо тебе комусь із селян, – сказав, ховаючи ремінь. – Якщо ти справді оточенець, завтра відправимо до Маневичівської комендатури.

Заглада поворушив пальцями, розминаючи руки. Параска притулилася до нього.

– Я одразу запідозрила того лейтенанта, – мовила упевнено. – Чого ховатися в кущах? Та й лісник підозрілий, люди кажуть, з бандерами зв'язаний.

Толкунов перезирнувся з Бобрьонком.

– Пішли, бо з тобою і так забарилися: і звідки на нашу голову такі беруться?..

Оберштурмбаифюрер СС Грефе уважно прочитав характеристику й задоволено відкинувся на спинку стільця. Здасться, кандидатура відповідає всім вимогам: нарешті знайшли людину, яка задовольнить усіх, бо характеристику на цього агента вимагає сам Кальтеибруннер та й бригадефюрер СС Вальтер Шелленберг, начальник VI управління Головного управління імперської безпеки й безпосередній начальник Грефе, безумовно, ознайомиться з нею.

Оберштурмбанфюрер присунув до себе характеристику й ще раз уважно вивчив її.

Петро Іполитов. З кінця двадцятих років по сороковий мешкав на Україні, в Узбекистані, Башкирії під різними прізвищами. Перед війною, використавши службове становище завідуючого нафтобазою на одній із станцій Туркестано-Сибірської залізниці, прихопив велику суму грошей і зник з нею.

Грефе подумав, що така людина, безумовно, має голову на плечах, а не казанок, як у переважної частини їхніх агентів.

Оберштурмбанфюрер потер кінчиком випещеного, з відполірованим нігтем пальця ніс, що свідчило про вдоволення і гарний настрій. Вивчав характеристику далі.

У листопаді сорок першого року Іполитова мобілізують до армії, де він служить спочатку командиром взводу, а потім – роти. У травні сорок другого, улучивши зручний момент, переходить на бік німецької армії. Під час допитів повідомив командуванню багато важливих фактів, що мали неабияке військове значення.

Що ж, це також свідчило на користь Іполитова: отже, ретельно готувався до переходу через лінію фронту й прийшов не з порожніми руками.

Далі: в справі є письмова заява Іполитова, в якій він зобов'язується вірно служити німецькому командуванню і просить призначити його бургомістром одного з окупованих міст.

Грефе знову потер ніс. Так, у цього Іполитова губа, як кажуть, не з лопуцька, і на це треба зважити.

У сорок третьому Іполитов потрапив до Австрії, де ним зацікавилося гестапо. Тривалий час його прискіпливо перевіряли: виконуючи завдання гестапівців, Іполитов був провокатором у концтаборах та віденській тюрмі. Прикидаючись чесним радянським командиром і навіть політпрацівником, він завойовував довір'я військовополонених, виявляв комуністів та командирів Червоної Армії, виказував підпільників, попереджав гестапо про втечі полонених.