Офіцерська книжка виписана на старшого лейтенанта Іллю Івановича Горохова, командировочне посвідчення… Власне, все. Ні, не все: намацав у комірі ампулу, спритно вирізав ножем. Отже, за інструкцією не мали права здаватися – краще легка смерть від ціанистого калію.

Лишивши голову сільради на подвір'ї, Бобрьонок з Толкуновим прихопили з собою Юрка і зайшли до хати. Хлопець сів на лаву під стіною, капітан засвітив лампу, влаштувався поруч, а майор присунув важкого стільця й сів навпроти.

З розбитого вікна тягнуло свіжістю, світло в лампі мерехтіло, Юрко намагався не дивитися на нього, але притягувало – бачив, як поступово закіптюжується скло від невміло прикрученого ґнота, й слухав майора, не дивлячись йому у вічі. Бо зустрітися з ним очима було важко, не тому, що боявся, страх уже минув, і не хвилювався за те, що станеться з ним, відчував навіть не вину, а незручність і тривогу, як школяр, котрий стоїть перед суворим учителем і не знає, яке саме запитання поставлять йому.

– Ваше прізвище, ім'я та по батькові? – сухо запитав Бобрьонок.

– Штунь Юрій Пилипович.

– Звідки.

– Із Львова.

– Давно в курені Сороки?

– Півроку.

– Брали участь в акціях?

– Ні.

– Чому?

– Я гімназію закінчив і був у курені начебто писарем. Гімназистом і називали – прізвисько.

– Що привело вас до бандерівців?

– Хотів визволити свою батьківщину.

– І довизволявся… – вставив Толкунов. – 3 автоматом проти своїх пішов.

– Я йшов проти німців.

– Чекай. – зупинив окапітана Бобрьонок. – Звичайно, Юрію, ваша провина велика, але ви вже фактично заслужили прощення. Казали, що допоможете нам..

– Я від своїх слів не відрікаюсь.

– Треба взяти радиста. Обов'язково живим.

– Розумію.

– Нічого ти не розумієш, – знову втрутився Толкунов. – Знаєш, як беруть диверсантів живими?

– Не доводилось.

– Справа ця не вельми легка..

– Вночі упевнився.

– А якщо упевнився, мусиш розуміти, на що йдеш.

– Розумію.

І знову ініціативу взяв на себе Бобрьонок:

– Треба виманити із схрону радиста. Бажано самого, без Мухи. Здається, так сотника звуть?

– Авжеж, Мухою.

– Зможеш викликати радиста із схрону?

– Дуже просто.

– Як?

– А звідки йому знати, що Харитон загинув? Скажу: кличе його разом з рацією.

– Правильно міркуєш, – пожвавішав майор. – Скажеш: наказ старшого групи.

– А якщо не повірить? – вставив Толкунов.

– Чого йому не вірити? Мусить.

– Так… – роздумливо ствердив Бобрьонок. – Підеш до схрону сам. Із зброєю. Тьху, чорт, віддав автомат «яструбкові».

– Нічого, заберемо, – махнув рукою Толкунов. – Тут от що мене хвилює: а якщо радист тебе запідозрить?

Юрко трохи подумав.

– Він Харитона боїться, – запевнив, – і не посміє не послухатись. В разі чого Муху доведеться… – хотів сказати «вбити» чи «застрелити», але язик чомусь не повернувся вимовити ці слова й просто рубонув долонею повітря. – Бо сотник небезпечний, він досвідчений і все розуміє, я мушу стріляти першим, поки буде можливість. А потім уже радиста примушу…

– Якщо почуємо постріли, – запевнив Бобрьонок, – ми увірвемось у схрон.

– Ні, – похитав головою Юрко, – не вийде. Там близько підійти не можна. Галявина й береза над люком… Повинні ховатися в кущах, а мені самому доведеться радиста… примушувати.

Бобрьонок невдоволеио покрутив головою.

– Не подобається це мені.

– І мені, – ствердив Толкунов.

– Нічого, – заперечив Юрко, – вони ж не чекатимуть.

– А ти гарніш хлопець! – Толкунов ляснув Юрка по плечі. Але тут же трохи відступив: – Для чого пішов до бандер, так і не розумію…

– Досить про це, – обірвав Бобрьонок. – Давайте ще раз обміркуємо все. Зараз сюди прибуде опергрупа районного відділу безпеки, вона прикриє тили, а вже нам з тобою, каштане, брати радиста.

– Що брати!.. – покрутив головою Толкунов. – Брати тьху, аби свого поганого носа висунув.

– Висуне… – Юрко відвів погляд від лампи, вперше подивився просто у вічі майорові. – Я зроблю так, що висуне.

– Тобі впевненості не позичати, – пробуркотів Толкунов.

– А мені це подобається, – раптом широко й відкрито посміхнувся Бобрьонок. – Подобається твоя впевненість.

– Хто мене запідозрить? – Юрко облизав сухі губи. – Муха? Так ми з ним пліч-о-пліч з оточення виривалася. А радист мусить виконати наказ.