— Ясно, — сухо мовив Шеланов. — Попереднє розпорядження відміняю. Продовжуйте рух за визначеним вами маршрутом. Пілот Альваро Гідас! Після повернення на базу ви одержите стягнення із занесенням у пілотську картку.

— Ти що, Руслане?! — обурено загорлав Банкові. — Ти ж там не був, нічого не бачив! Ця бісова каменюка оберталась із шаленою швидкістю!..

— Відставити! — обірвав його Шеланов. — Виконуйте розпорядження.

Я уявив, як Банкові зараз чортихається про себе. А може, відключивши зв’язок, і на весь голос. Що-що, а це він уміє. У всякому разі тиша в ефірі була підозрілою. Втім, догадки догадками, а робота роботою.

— Бот ЗХ-46, бот ЗХ-47, -знову викликав я. — Траєкторія вашого польоту рроходить занадто близько від бакен-маяка сектора 6-С. Глядіть не зачепіть.

— Знаємо, — невдоволено буркнув Банконі (значить, зв’язок усе-таки не відключив). — Ми вже проводимо коректування. Коли б тільки він сам нас не зачепив… Та що ви там, з глузду з’їхали?! — раптом вибухнув він. — Дайте маяку дозвіл на наш вихід у зону, а то він нас розстрілювати збирається!

Я сторопіло поглянув на комутатор зв’язку з сектором б-С. Горів зелений, дозволяючий сигнал. І відразу почув, як на іншій частоті бакен-маяк монотонно доповідає:

— …об’єкт не відповідає. Зважаючи на відсутність дозволу бази на вхід об’єкта в зону експеримент, об’єкт пропонується до анігіляції. До анігіляції залишилось дві хвилини тридцять секунд…

— Сектор 2-А, — спокійно підказав Шеланов.

Справді, на комутаторі зв’язку з сектором 2-А горів червоний попереджувальний сигнал.

— У секторі 2-А, — очевидно, вже не перший раз продовжував доповідати бакен-маяк, — виявлено об’єкт масою 62 тисячі тонн. Швидкість руху-12,8 м/сек. На запит об’єкт не відповідає…

— Увімкни екран, — знову підказав мені Шеланов. — Подивимось, що це за непроханий гість.

Здається, я почервонів. Навіть вуха тачали палати. Тюхтій! Та коли засвітився екран сектора 2-А, я остовпів. Мабуть, Шеланов теж. Хоча не знаю. На потилиці в мене очей нема.

Повільно переміщаючись по екрану, в зону входив пасажирський лайнер.

— До анігіляції залишилась одна хвилина тридцять секунд…

— Що там у вас? — спитав Банконі.

— Мовчати! — несподівано гримнув над моїм вухом Шеланов. — Тиша в ефірі! Припинити всі розмови!

І відразу ж напався на мене:

— Дай же ти нарешті дозвіл на вхід, інакше маяк розстріляє його!

Я квапливо дав дозвіл на вхід лайнера в зону.

— “Градієнт”, відповідайте! — перехилившись через моє плече до самого динаміка селектора, але вже на тон нижче, покликав Шеланов. — “Градієнт”, відповідайте! Чому мовчите? Ви знаходитесь у небезпечній зоні! Відповідайте!

“Який градієнт? — здивувався я. Пасажирський лайнер, що світився майже всіма ілюмінаторами, входив у зону. І лише тут я побачив написану на його борту назву.

— Мовчить, негідник! — лайнувся Шеланов.

— Може, він мертвий? — припустив Банконі.

— Який до біса мертвий! Ілюмінує, наче новорічна ялинка!

— “Градієнт”, відповідайте! — знову закричав Шеланов.

Краєчком вуха я чув, як Банконі про щось перемовляється з Гідасом, і повернувся до екрана сектора 6-С. Бот ЗХ-47, відстрілюючи кріпильну арматуру захватів, відшвартовувався від астероїда.

— Я — бот ЗХ-47, -доповів Банкрні. — Іду на перехоплення лайнера “Градієнт”.

Астероїд хитнуло, і він почав повільно обертатись. Я похолов. Як воно там Гідасові при його потужності гравіполя? Хоча ні. Практично нічого не зміниться — швидкість гальмування залишиться тією ж, лише вдвічі зросте потужність двигуна. Аби захвати витримали. Але, звичайно, вести незбалансований астероїд самому при чотирьох “g” Гідасу буде несолодко…

— Яке ще перехоплення? — вигукнув Шеланов. — Через десять хвилин лайнер буде в діафрагмі!

— Помовч, — спокійно порадив Банконі. — Це моя справа.

Я прикинув відстань і теж зрозумів — не встигне. Навіть долетіти він би не зміг — не вистачало часу на гальмування. Та й яким чином він гадав перехопити лайнер? Адже захвати відстрелені…

Проте в Банконі була на це своя точка зору. Як у того; пілота, що кинув свій лайнер на Сандалуз. “Мухолов” Банконі рвонув з місця і на максимальній тязі пішов по кривій траєкторії на перехоплення лайнера. Напевне, у пілотів це в крові: миттєва оцінка екстремальних ситуацій, і прийняття рішень.

— Що робить, паршивець, — прошепотів Шеланов. — Двигун занапастить…

“Мухолов” стрімко мчав навперейми лайнеру і не думав гальмувати. Шеланов висвітлив на варіаторі траєкторію його руху, і вона затанцювала на екрані, перетинаючись з траєкторією лайнера. Очевидно, Банконі вимкнув комп’ютер бота, який нізащо не допустив би зіткнення.

— Що робить, що робить… — цідив крізь зуби Шеланов. — Таж лайнер спалить його протиметеоритним захистом…

Але Банконі все правильно зробив. Комп’ютер лайнера вирахував, що йому енергетично вигідніше загальмувати, ніж знищити бот, що летів на таран, і він увімкнув гальмівні двигуни.