Ноги Екзуперія потонули в пальмірському килимі, яким була вкрита мозаїчна підлога величезної кімнати, куди його привели Марцеліан і Галерій. Залишивши старого в залі, вони кудись пішли. Екзуперій роззирався, намагаючись зрозуміти, куди потрапив. Погляд його ковзав по стінах, обтягнутих блідо-рожевим шовком, погруддях імператорів і воєначальників, які мирно спочивали на мармурових колонах, намагаючись хоча б тепер, по смерті, осмислити навколишність. Попід стінами стояли бронзові і золоті канделябри. Поблискували мідні дзеркала. Стелю прикрашало грецьке ліплення. В усьому відчувалося казкове багатство, проте, виставлене напоказ, воно не так захоплювало, як гнітило.

Несподівано почулося дзюркотіння води. Екзуперій обернувся і, на превелике своє здивування, побачив Діоклетіана. Той стояв серед лотосу у невеликому басейні посеред залу. Імператор щойно прийняв купіль, голова його ще блищала від води.

Доправляючи тогу, він скрадливою ходою підходив до етруска. Маленькі очиці сторожко стежили за старим. Було у них щось недобре і підступне. Воістину очі хижака, що видивляється жертву.

Війнувши на Екзуперія ароматом трояндового масла, котрим був просякнутий його одяг, Діоклетіан важко сів у ебенове крісло. Нагальні справи імперії не давали спокійно віддатися любощам з чарівними фінікійками. Доводилося весь час бути насторожі — зрадити міг кожен з найвідданіших воєначальників.

Його святість тяжко зітхнув. Кинув лінивий погляд на мармуровий столик, де стояли вази з виноградом. З-за спини Діоклетіана виглядала голова бронзової Капітолійської вовчиці, яка осудливо дивилась на сина колишнього раба.

Діоклетіан поморщився від згадки про Ромула і Рема — своїх легендарних попередників. Спробували б вони посидіти тепер на престолі! Нахилився, взяв іскристе гроно, повагом став кидати в рот солодкі ягоди.

— Сідай. — Імператор, не перестаючи жувати, кивнув на низенький стільчик з червоного дерева, що стояв майже біля його ніг.

Етруск, здавалося, не почув запрошення.

— Екзуперій гордує пропозицією імператора? — Тонкі губи Діоклетіана скривились, немов він щойно проковтнув кислицю.

— Ні, просто мені так зручніше, — незворушно відповів старий.

— Я бачу, ти став надто поважний, — зарипів голос імператора.

— Хіба можна ставити людині на карб цю ваду? — не без здивування мовив Екзуперій.

Імператор стенув плечима.

— Стовбич, якщо тобі це подобається. Розмова, гадаю, у нас довгою не буде. Мені конче треба з тобою порадитись.

— Я здогадуюся про це.

— Он як?!

— Коли до опального етруска, котрий багатьом стоїть поперек горла, приходять найближчі радники імператора, то це може означати тільки те, що Екзуперія Пріска з якихось міркувань ставлять в одип ряд з верховним понтифіком і першим сенатором.

— Значно вище, Екзуперію. Значно вище, — Діоклетіан розсміявся. — Тобі ніколи не бракувало здорового глузду. Я справді потребую допомоги. А щодо твого походження, то воно для мене не має ніякісінького значення.

— Справді? — озвався старий етруск. Імператор вдав, що не помітив глузування.

— Так. Мені насамперед потрібен розумний радник і помічник. Повторюю: розумний. На всі твої колишні виступи проти Риму я заплющую очі. Правда, мені доповідають, ніби ти все ще поклоняєшся Вертумнові і підбурюєш невдоволених устроєм імперії проти мене. Це правда?

— Тобі краще знати. Преторіанська поліція іноді справді вміє працювати.

— Ось бачиш. Ти не заперечуєш своєї участі в змові. По закону, тебе слід було б посадити за грати. Але… Я нічого не чув і нічого не знаю про це. Мене непокоїть інше. Сподіваюсь, ти не заперечуватимеш, що нинішнє становище Риму потребує сильної руки і розумних голів.

— Це називається віддавати хвалу самому собі. — Екзуперій приховав посміх у білосніжній бороді.

— Не забувайся, — в голосі Діоклетіана почулася погано прихована погроза. — Зрозумій, ні Марцеліан, ні Галерій не можуть допомогти імперії. Я розмовляю з тобою цілком відверто. Останні п’ятдесят років Римом управляли звироднілі вискочки. На престолі побувало двадцять закінчених безумців, з яких тільки Проб був чогось вартий. Однак і його преторіанці вбили після того, як він надумав послати своїх гвардійців з рештою війська на роботу в поле. Протримався він на престолі трохи більше шести років. Це ж ганьба, що ми не можемо навести лад у власному домі.

— Рим надто великий, — кинув Екзуперій.

— Дурниці. Рим має стати найбільшим і наймогутнішим на землі. Він має бути володарем усього світу!

— Це неможливо.

— Неможливо? Чому? Адже ми підкорили десятки народів. Чого ж Рим не може бути володарем світу?

— Будь-яка сила породжує силу і тим самим ослаблює себе.

— Софістика.

— Е ні. Чим більша держава, тим більше сили треба для того, щоб вона існувала, тим більше війська треба для охорони її кордонів, коштів для утримання цього війська. Ти й сам чудово все розумієш, однак не наважуєшся признатися в цьому. Занепад імперії не зупинять ніякі реформи. Сьогоднішній Рим не може стати володарем світу, не кажучи про вічне існування. Всяке насильство приречене на загибель, а Рим — це насилля. Не забувай: у храми римських богів дедалі гучніше стукає християнство.