— Екран тут ні до чого, — прохрипів Джо, який уже бачив друга немов у тумані. — Негайно лети до м-мене… Швидше… Забереш у мене труп…

— Чий? Та що з тобою, ти скажеш нарешті?

— Труп мого вбивці, а можливо… і мій… труп. Він не схибив. Ранка нікудишня, мочку вуха відбив, але… куля, здається, начинена…

— Чим? Чим начинена? — кричав Кларнес.

— Мабуть, препаратом МЛ-12. Дуже хочу спати… — Джо почав позіхати. — С-страшенно хочу с-спати… спати…

Кларнес жахнувся: препарат МЛ-12? Коли це так, то надії на порятунок майже немає. Вона є, але — мізерна… Від того препарату людина засинає. І засинає навіки. Бо препарат, присипляючи жертву, одночасно зупиняє її серце. І ніякий розтин тіла нічого не виявить. “Помер від зловживання снодійним”, — так буде потім написано у висновку судового медексперта.

У Кларнеса було не більше семи хвилин для врятування друга.

— Джо, я негайно вилітаю з медиками. Тримайся! Тримайся!..

Джо хотів було щось сказати, але востаннє позіхнув, і голова його впала на стіл.

— Ну, містере Лі, віднині ви маєте всі підстави говорити при нагоді своїм знайомим: леді і джентльмени, я народився в сорочці.

— Дякую, міс. При нагоді я скористаюся вашою порадою. Якщо, звичайно, леді і джентльменам буде цікаво про це послухати.

— Ах, містере Лі! Таким щасливчикам, як ви, можна лише позаздрити. Адже не кожному вдається повернутися з того світу. Точніше, не кожному по кишені.

По широкому, на всю стіну вікні адміністративного корпусу навскіс ударила кулеметна черга — наче хто горохом сипонув по шибках. На кольорову пластикову підлогу посипалося скло. Міс блискавично щезла під столом, наче її й не було. Джо, кинувшись до вікна, втиснувся в куток і обережно виглянув: високо над дахами суперхмарочосів, спалахуючи в сонячному промінні надкрилками, два яскраво-оранжеві поліцейські птахольоти переслідували третій — зелений. Втікаючи, той огризався короткими кулеметними чергами.

З оранжевих птахольотів теж татакнули кулемети, і всі троє, зробивши крутий віраж, зникли за одним із приватних банків. Усе стихло. В голубому небі мирно кружляли якісь білі птахи.

— Поліція переслідує гангстерів. — Джо підійшов до столу і запитав, повертаючись до перерваної розмови: — Скільки я у вас пролежав, міс?

— Місяць, сер, — почулося з-під столу, і по хвилі міс уже була на своєму робочому місці, за столом. — Рівно місяць. — Глянула на себе в люстерко. — Геть зачіску зіпсувала. Щодо вас, то… Спеціалісти нашої клініки доклали всіх зусиль, — говорила, поправляючи волосся, — щоб врятувати вас, містере Лі, від такої прикрості, як смерть. І їм це, як бачите, вдалося.

— Я, звичайно, вдячний вашим спеціалістам, але… Хворий у вашій клініці може перебувати за спасибі лише один день. А я, коли мені не зраджує пам’ять, не платив і цента за своє чудесне врятування.

— Не заплативши ні цента, містере Лі, ви говорили б оце не зі мною, а із святим Петром чи ще з кимось із райської канцелярії. Гарантійний лист на оплату вашого лікування підписав містер… Хвилинку. Так, підписав містер Х’юлетт Кларнес. Це велике щастя мати таких друзів. Ви здивовані, містере Лі? Ось зобов’язання гаранта, а ось рахунок за ваше лікування. Він вельми солідний. Вам зараз його вручити чи, може, надіслати поштою через пару днів?

— Ви гадаєте, що я…

— Я не гадаю. Маючи деякий досвід роботи, просто раджу вам ознайомитися з рахунком трохи пізніше. Як оговтаєтесь після лікарні. Це в кращому разі. А в гіршому… Розумієте, в нашій практиці трапляються небажані ексцеси, коли… Одне слово, буває, що пацієнтів, які щасливо вирвалися з лабетів смерті, збиває з ніг інфаркт, як тільки вони ознайомляться з нашим рахунком.

— Міс, я ніколи не скаржився на своє серце.

— Буває, що й здорове серце не витримує. Якось наша чергова медсестра, заповнюючи документи на госпіталізацію одного чоловіка з пухлиною мозку, схибила, не ознайомившись із його кредитоспроможністю. Помилку медсестри виявили аж через два місяці, коли вже хворому було зроблено дуже дорогу операцію і він успішно закінчував курс лікування. Лише один день лікування в нашій клініці коштує триста доларів, не рахуючи вартості операції, рентгену і так далі. Плюс сім тисяч агентству, яке наймає доглядальника. Всього десь близько двадцяти тисяч. А тут іще, як на те, цей чоловік, вийшовши з лікарні, втратив роботу. Клініка передала справу в суд, який ухвалив: майно пацієнта продати для сплати боргу. І чоловік, на той час уже цілком здоровий, наклав на себе руки…

Джо мовчки простягнув руку. Взявши рахунок, глянув на суму.

— Справді можна схопити інфаркт.

— Життя, містере Лі, дорожче за якісь там банкноти.

— Звичайно, хоча воно нічого не варте без банкнотів.

Джо потягнувся рукою до мочки свого вуха і, не знайшовши її, зітхнув:

— За що ж я тепер сам себе буду смикати? Та ще, чого доброго, приліплять мені прізвисько… ну, хоча б Куцовухий? Спробуй тоді одружитися. Яка міс вийде за куцовухого?

— Якщо після ознайомлення з нашим рахунком до вас, и містере Лі, повернулося почуття гумору, то все о’кей! Вам замовити повітряне таксі, містере Лі?

— Якщо це вам не складно, то… А втім, — Джо вчасно згадав, що в кишенях у нього порожньо, — я передумав. День сьогодні чудовий, золота осінь. То я залюбки пройдуся.

— Щасливо, містере Лі!

— Вам теж щасли… Даруйте, міс, хоч жінкам про їхній вигляд говорити можна лише банальні компліменти, але у вас…

— Серце, містере Лі.

— Що кажуть ваші спеціалісти?

— Зносилось. Якщо хочу жити, треба негайно робити пересадку.

— То чому ж вагаєтесь? Операція хоч і складна, але цілком надійна в наш час. До всього ж працюєте в клініці…