Джо в першу мить не знайшов, що й відповісти.

— Якщо ваш сусід, — говорив далі молодик, — покінчив із собою і вибрав безболісну смерть, ми можемо себе привітати з тим, що допомогли йому здійснити цей… е-е… драматичний вчинок. Книга-посібник видана на високому професійному рівні, написана відомим фахівцем і досягла поставленої перед нею мети.

На Джо війнуло таким могильним холодом, що він поспішно вимкнув відеоекран.

І навіть побіг у ванну вимити руки.

Ходив по кімнаті, гидливо пересмикуючи плечима й бурмочучи:

— Гендлярі!.. Гендлярі!..

Але тут він згадав, що треба повідомити Кримінальну службу про самогубство сусіда, і набрав номер. На екрані з’явився Кларнес.

— А-а, старий, — стомлено вигукнув він, проводячи долонею по обличчю. — Ну, що там у тебе?

Джо коротко розповів йому про самогубство Гаррі Бена, здійснене за посібником, виданим стотисячним тиражем.

— Факт реєструю і для огляду трупа і місця події висилаю агентів.

— І ще тобі треба додати: і розпочинаю нову справу по звинуваченню салон-магазину “Все для самогубців” у сприянні самогубцям.

Кларнес подумав і махнув рукою.

— Не буду я починати такої справи.

— Тоді я… Кларнес перебив його.

— Це безнадійно. Ти, друже, надто наївний! Ніби тільки сьогодні з’явився на білому світі.

— Але ж це торговці смертю! Я розпочну проти них справу.

Кларнес хотів було позіхнути, та в останню мить стримався.

— І тобі не раджу. Ти лише витратиш море часу, зіпсуєш собі нерви, репутацію, а можливо, й життя. Або зіпсуєш його, або, буду з тобою відвертим, і зовсім втратиш його. Торгівля, бодай і смертями, є торгівля. Бізнес. А проти бізнесу і ми, і наші закони — безсилі. Бізнес у нас священний, недоторканний і всемогутній. Торгувати в нашій країні нічим не забороняється. Зрештою, не забувай, що в нашій країні існує асоціація, мета якої — схвалювати самогубства і реабілізувати їх в очах громадськості.

— Чув про цю жахливу організацію, — буркнув Джо.

— Затям: асоціація всемогутня, і зв’язуватися з нею я тобі не раджу. Тих, хто занадто заважає їм, вона просто прибирає з дороги. Такий закон бізнесу.

— Доведеться перекваліфіковуватись, — після тривалої мовчанки озвався Джо. — Який смисл займатися слідством в країні, де за окреме убивство переслідують законом, а в тіні цього закону цілі асоціації торгують життям своїх ближніх. І це вже називається не злочин* ством, а бізнесом. Криваве гендлярство!

— Гроші не пахнуть, ти забув про цей вислів одного, здається, давньоримського імператора.

— Ні, не забув. Але… але з мене досить. Ситий по зав’язку грою в Дюпена!

Джо хотів було вимкнути екран, та інспектор його зупинив.

— Стривай, — щось узяв зі столу. — Ти знаєш, я таки дістав фотографію Едгара Стівенса, винахідника привиду.

— Ат, яке це тепер має значення, — відмахнувся Джо. — А втім… покажи, подивлюся, який у Дженні був чоловік.

— Чому — був? Він і зараз є, тільки десь переховується.

На екрані з’явилася фотографія.

Джо глянув — і кинувся вперед, ледве не стукнувшись лобом об екран. На якусь мить йому забракло слів.

— Що з тобою? — стривожився Кларнес. — Твоє кругле лице видовжилося на моєму екрані.

— Де ти дістав це фото?

— Вдалося роздобути у відділі кадрів фірми “Оптика”. А що? Тебе щось вразило?

— Це точно фотографія Едгара Стівенса? — не відповідаючи на запитання, вигукнув детектив. — Я питаю: це точно фотографія Едгара Стівенса, автора голографічного винаходу?

— Так. У відділі кадрів не могли помилитися. — Кларнес помовчав. — Крім того, я показував це фото колегам з Політичної, і вони підтвердили, що це справді Едгар Стівенс, якого вони марно розшукують по країні ось уже два з чимось місяці. Він фігурує в них у чорному списку, пригадуєш страйк на підприємствах “Оптики”? Едгар входив у страйковий комітет, і взагалі, за даними Політичної служби, це один з активістів лівих сил.

— Чий він активіст, це мене не стосується, — відрізав Джо. — А на фотографії, яку ти мені показуєш, знаєш хто зображений? Гаррі Бен, мій сусід по віллі “Без житейських бур”.

Кларнес недовірливо дивився на нього.

— Так, так, це Гаррі Бен, зір мене не зраджує. Той Гаррі Бен, чия мертва голова зараз лежить на підручнику “Самогубство. Інструкція для здійснення”.

— Ф’юу-уть, — присвиснув Х’ю. — То виходить, що Гаррі Бен і є…

— Едгар Стівенс, який зник з вілли “Двох щасливців”, коли його попередили, що він потрапив’у чорні списки Політичної служби. Але навіть з новими документами, з новим прізвищем він все одно не міг знайти роботу. І змушений був скористатися люб’язними послугами гендлярів смертю.