Сенцов не став прислухатися до чергової марної суперечки про те, хто старший: космічне яйце чи курка. Головне було ясно: з хлопцями все гаразд. Повернувши крісло в попереднє положення, він став вдивлятися в зеленавий круглий екранчик локатора, по якому хвилясто струмувала світла лінія.

Двісті шістдесятий день польоту наближався до кінця. Давалося взнаки напруження небувалого за тривалістю рейсу. Не вистачало відчуття швидкості, яке завжди, як відомо, підіймає дух; корабель, здавалось, просто висів у просторі. Одначе спокій цей був оманливий, і напруження від нього тільки зростало: довкола був космос, ще невідомий, недосліджений, який ховав у своїх чорних глибинах безліч таємниць.

Ставала дужчою роздратованість. Що не кажи, а сидіти в рубці чи в тісних постах спостереження протягом дев’яти місяців усім остогидло. Для півторарічного перебування (а саме стільки мала тривати подорож) корабель виявився тіснуватим. Чи це тільки здавалося? Нестерпно хотілося часом вийти, звільнитися, побачити щось не таке набридле, як стіни рубки або каюти, в якій вони відпочивали.

Політ був розвідувальний. Перевірялася можливість облетіти Марс без тривалої, більше ніж на рік, зупинки на коловій орбіті. І нині політ входив у вирішальну фазу: на відстані тридцяти тисяч кілометрів треба було обігнути Марс, Тому так пильно і вдивлявся в обличчя товаришів Сенцов.

Його, як і решту, власне, турбував не сам поворот. Турбувало інше. їхня ракета була не першим кораблем, що полетів із Землі до Марса. Кілька разів засилали сюди автоматичні ракети. Шлях їхній вдавалося простежити доти, поки вони не входили у тіньовий конус Марса. Відтак передача інформації припинялася. Навіть найпотужніші радіотелескопи не могли вловити жодних сигналів. І жодна ракета не повернулась на Землю…

У них поки що все йшло гаразд. Але щось же сталося з тими ракетами, і навряд щоб це була лише випадковість… Щось відбувалося… Що саме? Що?.. Дуже густий метеорний потік? Але ж на ракетах був захист… Зустріч з якимись астероїдами, що своїм притяганням збили ракети з курсу? Однак астрономи таких випадків не спостерігали… Недостатня кількість пального? За розрахунками, його мало вистачити…

Під час польоту вони говорили про це не раз і не двічі. Лишалося повірити в існування якихось потужних магнітних полів, що у вирішальну хвилину чи то створювали перешкоди для роботи електронних штурманів, чи взагалі виводили їх із ладу. Можливо, що машини починали віддавати неправильні накази, і кораблі падали на Марс або відлітали безповоротно у простір.

Щоб розгадати, нарешті, таємницю, цього разу й летіли люди. Вони могли в потрібну мить взяти керування кораблем у свої руки і привести його назад, на Землю. Метеорний захист підсилили. До ракети було долучено космічного розвідника.

Все це робило ракету практично невразливою — невразливою, наскільки це взагалі можливо в космосі. Однак невідома, й від того ще страхітливіша, небезпека, певно, все ж підстерігала їх десь попереду. І Сенцов безпомилково знав, що це про неї думав Калве, гладячи чуба, її намагався побачити Раїн, заплющивши очі, і на неї сердився Азаров, коли лаяв автомати.

…А автомати поки що працювали відмінно. І хоч усі три пілоти по черзі ставали на восьмигодинну вахту — один із них невідлучно сидів біля пульта, — людям лишалося тільки із заздрістю поглядати на запломбовані, закриті багатьма запобіжниками важелі.

Заняття було не з приємних. Час від часу і в Сенцова починало смоктати під ложечкою від бажання зірвати пломби і своїми руками блискуче посадити корабель на Марс. Але він настійливо відганяв ці думки: на все свій час.

Так він заспокоїв себе і тепер. Очі ж його звично стежили за стрілками, і десь підсвідомо велася лічба хвилин. До початку виходу на колову орбіту навколо Марса залишалося тридцять дві хвилини.

В рубці вже точилася мирна розмова про театри. Здається, про ризький балет, а може — про московський. І Сенцов у думках похвалив хлопців за спокій. Потім він відкашлявся, і розмова враз обірвалась. Усі дивились на нього.

— Ну… — сказав він, намагаючись, щоб це прозвучало якомога спокійніше й бадьоріше.

Всі зрозуміли: пора. Калве і Раїн відстебнулися од крісел. Азаров труснув головою — чуб піднявся і став сторч (“Біда із зачісками при невагомості!” — мимохіть посміхнувся Сенцов). Відштовхнувшись од пульта, Азаров поплив у повітрі; він відчинив двері, пірнув у коридор, вигнувшись якось особливо: щоразу Азаров задля розваги знаходив новий спосіб вибиратися з рубки. Калве пересував своє масивне тіло не кваплячись, тримаючись рукою за пульт, — він любив відчувати грунт під ногами. Раїн вийшов швидкими кроками, немовби й не було ніякої невагомості, — на прощання махнув рукою, всміхнувся. Двері за ним гучно зітхнули герметизуючим окантуванням. Він пішов до телемагнітоскопа — так називався найновіший бортовий телескоп, який усе, що потрапляло в поле його зору, безперервно записував на магнітну стрічку.

Із каюти до рубки, немов на зміну тим, що пішли — аби не панувала тут тривожна тиша, — увійшов Коробов, другий пілот. В рубці запахло одеколоном. Сенцов потяг носом повітря, усміхнувся. Коробов сів у кріслі, поруч із Сенцовим. Помітивши його погляд, і собі всміхнувся.

— Чисту сорочку надів… — сказав він весело, немов показуючи самим тоном, що ні слів його, ні можливої небезпеки всерйоз сприймати не слід.

Обидва схилились до мікрофона бортового журналу. Коробов прийняв вахту. Тепер Сенцов міг деякий час відпочивати, ні про що не думаючи, доки попереджувальний сигнал не сповістить про початок маневру. Хоча як це зробити — ні про що не думати, — він так ніколи й не міг зрозуміти.