Вход/Регистрация
Коштовний камінь
вернуться

Гуляшки Андрей

Шрифт:

— Це справді біда, — зітхнув Андрій.

— Так, — кинув Вилю Власев. — В певній мірі біда. Наша дослідницька робота вимагає спокійної ритмічності, все має бути вказано наперед і уточнено. А ти ставиш мене перед здійсненим фактом, ламаєш увесь графік! Що лишиться від цього графіка, якщо ніхто не буде дотримуватися строків, передбачених мною? Взагалі не буде графіка. Настане хаос, каша. Взагалі — анархія і нігілізм.

— Погано, — зітхнув Андрій, ледве стримуючи сміх.

Вилю Власев помовчав.

— Ось що, — сказав він, повеселішавши. — Я визнаю, що район досліджений. Але вважатиму, що роботу закінчено лише 15 липня, тобто це буде через шість днів. В такому випадку і ритмічність буде збережена, і графік не постраждає від змін. Все лишиться в повному й строгому порядку.

— Коли повернемось у Софію, — зауважив Андрій, — я прославлю перед найвідповідальнішими людьми ваш соціалістичний метод роботи.

Він з притиском вимовив слово «соціалістичний», та керівник бригади, як видно, не збагнув, до чого це. Він навіть всміхнувся:

— Недобре хвалити своїх начальників, — сказав Вилю Власев.

— Хвалити їх, чи ні і як — це вже моя справа. — Андрій підвівся. — Я вільний? — запитав він, і обличчя його витяглось, ніби від того, яка буде відповідь, залежало щось дуже важливе, вирішальне в його дальшому житті.

— Та роби як знаєш, — розвів руками Вилю Власев. — Інші групи укомплектовані, працюють, і, якщо я направлю тебе до них, ти своїм несамовитим запалом дезорганізуєш усіх, внесеш розлад. Ніхто не зможе йти з тобою в ногу, бо там нема делчо-єневих, яких би ти водив за ніс, а є тверезі люди з спокійними нервами, чужі будь-якому авантюризму. Ні, будь ласка, навіть не проси, щоб я тебе направив до них. Таких речей я не допущу!

— Ех, шкода! — полегшено зітхнув Андрій. — Як скажете, так і буде. Буду вас слухатись.

— Так, так! — Вилю Власев задоволене глянув на юнака і потер руки. — Треба слухатись! В тобі є домішка летючого темпераменту. А добрі поради для слухняних людей — немовби хімічні каталізатори. Вони прискорять випаровування цієї домішки в твоєму характері, і згодом ти станеш позитивною, зрілою людиною. Так. А зараз ти вільний — я не хочу морочитися з тобою. У мене й без того досить неприємних турбот. Подумаю про тебе вранці 15 липня.

Андрій вийшов, не поспішаючи, та, зробивши кілька повільних кроків, враз зірвався і побіг до палатки. Схопив рюкзак і бігом кинувся до лаборантки.

— Ти завідуєш складом? — запитав її і, не чекаючи відповіді, поквапливо почав викладати: — Мені потрібна вірьовка для лазання по скелях… крім того, десять пар сталевих скоб для східців. Молоток для забивання. Молоток для видовбування я маю, ось, — він постукав по рюкзаку. — Пачку сухарів, трохи кофе, цукру і більше нічого. Швидше! Швидше, поки Вилю Власеву не прийшла в голову інша ідея!

Рашеєва дивилась на нього широко розкритими, здивованими очима і мовчала. Цілу ніч дівчина досліджувала його проби, і руки в неї тремтіли від перевтоми.

— Давай, люба, тільки не метушись! — нетерпляче казав Андрій.

В це слово «люба» він не вклав ніякого почуття, а дівчина відчула в ньому справжню ласку.

— Куди ти підеш? — спитала й зашарілась. — Чому не лишишся, хоч трошки поговоримо з тобою! Я так радію твоєму успіху! І яких тільки страхів не було в моєму серці! Чого я тільки не передумала за ці сім днів! Лишись!

— Ет, дурниці! — розсердився Андрій. — Саме тепер мені тільки до розмов! Ну, давай вірьовку та інші речі, інакше я сам піду на склад!

Рашеєва постояла хвилинку, наче ці грубі слова приголомшили її, потім одразу відступила назад.

— Ти йдеш туди… по берил? — пошепки запитала вона.

Андрій насупився.

— Куди йду і чого, — то моя справа! А ти не затримуй мене!

Дівчина взяла з його рук рюкзак і попрямувала до складу, похнюпивши голову.

Андрій тимчасом сів за стіл, відсунув епруветки та пляшки і, вийнявши з похідної сумки аркуш паперу, компас та масштабну лінійку, почав креслити.

За чверть години Рашеєва насилу тягла переповнений рюкзак.

— Знов напхала різних дурниць! — насварився Андрій. — Однаково ж я їх викину, так і знай!

Дівчина мовчала. Виглядала спокійною, тільки руки ніяк не могли знайти місця: то поправляли косинку на голові, то м'яли і без того зім'яте плаття.

— Слухай, — Андрій схилився над нею, — ти ж знаєш, що таке берил, правда? Вилю Власев дає мені шість днів відпустки, і я зроблю злочин, якщо не скористаюсь нагодою. Берил — велика річ, за нього варто потрудитись! Хай «невидимий» лусне з досади, а я його перехитрю! — Він посміхнувся. — Якщо ж він мене перехитрить… Ось тут, на цьому клаптику, я позначив напрямок, віддаль і те місце, де треба шукати… Чого так жалісно дивишся на мене? Ти що — не хочеш, щоб я йшов?

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 28
  • 29
  • 30
  • 31
  • 32
  • 33
  • 34
  • 35
  • 36
  • 37
  • 38
  • ...

Ебукер (ebooker) – онлайн-библиотека на русском языке. Книги доступны онлайн, без утомительной регистрации. Огромный выбор и удобный дизайн, позволяющий читать без проблем. Добавляйте сайт в закладки! Все произведения загружаются пользователями: если считаете, что ваши авторские права нарушены – используйте форму обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка

Контакты

  • chitat.ebooker@gmail.com

Подпишитесь на рассылку: